Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мась проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 4 грудня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 11931/02), поданою до Суду громадянином України п. Вадимом Михайловичем Масем (далі - заявник) 15 листопада 2001 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 8 квітня 2005 року Суд вирішив направити скарги за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу стосовно невиконання рішень, винесених на користь заявника, на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1959 році та проживає у селі Костянтинівка Донецької області.

5. Рішеннями від 30 жовтня 1998 року та 27 вересня 1999 року Михайлівський районний суд м. Горлівки зобов'язав ДП "Горліврозвідка" (далі - компанія) виплатити заявнику 4298,97 грн (1) та 3939,61 грн (2), відповідно, заборгованості з заробітної плати та інших виплат. Ці рішення набули законної сили, і виконавчі листи були передані до виконавчої служби на виконання.

(1) 1035,47 євро.

(2) 832,70 євро.

6. 17 травня 2002 року відділ державної виконавчої служби Микитівського районного управління юстиції м. Горлівки проінформував заявника про те, що присуджені суми не можуть бути виплачені йому через відсутність коштів на рахунках компанії. Виконавча служба зазначила також, що накладенню арешту на майно компанії перешкоджав Закон України 2001 року "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

7. Рішення від 30 жовтня 1998 року було виконане кількома частковими виплатами, остання з яких була здійснена 7 березня 2003 року.

8. 30 листопада 2004 року заявник отримав 1919,03 грн (1) за рішенням від 27 вересня 1999 року. Залишок боргу й досі залишається невиплаченим.

(1) 279,12 євро.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

9. Відповідне національне законодавство було викладене в рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пункти 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

10. Заявник скаржився на невиконання державними органами рішень від 30 жовтня 1998 року та 27 вересня 1999 року, винесених на його користь. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу. Більше того, заявник скаржився, що він не мав ефективних національних засобів юридичного захисту для розгляду його скарг за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. В оскаржуваних положеннях, зокрема, зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіціальні повноваження..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

11. Уряд подав заперечення, оскаржені заявником, стосовно статусу жертви заявника та використання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які уже були відхилені Судом у цілому ряді рішень у справах, які стосувались невиконання рішень щодо державних підприємств (див., з-поміж багатьох інших, рішення (від 27 липня 2004 року) у справі "Ромашов проти України", N 67534/01, пункти 25-27, та рішення у справі "Михайленки та інші проти України", NN 35091/02 та наступні, пункти 38-40, ECHR 2004-XII). Суд вважає, що ці заперечення повинні бути відхилені з тих же підстав.

12. Суд вважає, що скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу стосовно затримки у виконанні рішень, винесених на його користь, піднімає питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає вивчення справи щодо суті. Суд не вбачає підстав для оголошення цих скарг неприйнятними. Тому Суд має оголосити їх прийнятними. За тих же підстав Суд оголошує прийнятними скарги заявника за статтею 13 Конвенції.