Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції, Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Слуквіна проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 20 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 9023/03), поданою до Суду громадянкою цієї держави пані Розою Полікарпівною Слуквіною (далі - заявниця) 6 березня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Зоряною Бортновською, пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 2 червня 2004 року Суд прийняв рішення направити заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1936 році та проживає у місті Новогродівка Донецької області, Україна.

5. Заявниця подала позов до Новогродівського міського суду Донецької області проти шахти 1/3 "Новогродівська" - державного підприємства - щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та інших виплатах, що належали її померлому чоловіку.

6. 28 травня 2001 року Новогродівський міський суд задовольнив позов заявниці та присудив їй 23 741,84 грн(1). Рішення було передане на виконання до відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції.

(1) На даний час близько 3774,14 євро.

7. Пізніше заявниця подала позов до Новогродівського міського суду Донецької області проти відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції через невиконання рішення, винесеного на її користь. 20 грудня 2001 року Новогродівський міський суд відхилив позов заявниці, не визнавши вини за виконавчою службою. Суд зазначив, що виконавча служба діяла належним чином при виконанні рішення від 28 травня 2001 року. Однак цілим рядом рішень господарського суду Донецької області виконавчій службі було заборонено продаж майна шахти через провадження у справі про банкрутство, яке було розпочато проти компанії. 14 березня 2002 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявниці.

8. У серпні 2002 року заявниця розпочала інше провадження у Новогродівському міському суді Донецької області проти відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції через невиконання рішення, винесеного на її користь. 10 жовтня 2002 року Новогродівський міський суд відхилив позов заявниці з тих же підстав, що й раніше. 16 грудня 2002 року апеляційний суд Донецької області залишив у силі рішення суду першої інстанції від 10 жовтня 2002 року. 22 жовтня 2003 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявниці.

9. У лютому 2003 року шахта 1/3 "Новогродівська" була реорганізована та стала структурним підрозділом вугільно-видобувної компанії ДП "Селидіввугілля". Оскільки остання таким чином набула статусу боржника, у лютому 2004 року виконавче провадження було передано до відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції.

10. Рішення, винесене на користь заявниці, було виконане шляхом часткових виплат, остання з яких була здійснена 31 серпня 2004 року.

11. Заявниця подала позов до Селидівського міського суду Донецької області проти відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції, вимагаючи компенсації матеріальної та моральної шкоди, завданих їй через затримку у виконанні рішення, винесеного на її користь. 24 листопада 2004 року суд відхилив позов заявниці. 21 липня 2005 року апеляційний суд Донецької області залишив у силі це рішення. Заявниця подала касаційну скаргу, провадження по якій все ще триває.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне національне законодавство було викладене в рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пункти 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

13. Суд зазначає, що після передачі справи на комунікацію до Уряду-відповідача заявниця подала нові вимоги, стверджуючи, що було порушено статтю 13 Конвенції, не роблячи ніяких інших уточнень.

14. На думку Суду, нова скарга не становить собою уточнення первинних скарг заявниці, поданих до Суду двома роками раніше, стосовно яких сторони надали коментарі. Отже, Суд не вважає доцільним розглядати це питання окремо (див. рішення по справі "Пиряник проти України", N 75788/01, пункт 20, від 19 квітня 2005 року).

II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

15. Заявниця скаржилася на тривале невиконання рішення, винесеного на з користь. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу. У цих статтях зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."