Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Льдокова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

пані Р.Ягер (R.Jaeqer),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції

після обговорення в нарадчій кімнаті 27 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 17133/04), поданою до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою цієї держави пані Риммою Євгенівною Льдоковою (далі - заявниця) 4 травня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 7 вересня 2005 року Суд прийняв рішення направити скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу щодо невиконання рішень, винесених на користь заявниці, на комунікацію Уряду. Того ж дня Суд вирішив, що відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції питання прийнятності і суті заяви розглядатимуться одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1940 році та проживає у м. Сімферополь Автономної Республіки Крим, Україна.

А. Виконавче провадження

5. У квітні 2002 року заявниця звернулась з позовом до Центрального районного суду м. Сімферополя про стягнення з свого колишнього роботодавця - Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, вимагаючи виплат різних сум, які, як вона стверджувала, їй належать, та компенсації за моральну шкоду. 1 грудня 2003 року судом було винесено рішення про стягнення на користь заявниці щомісячних надбавок за вислугу років, допомоги на оздоровлення та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з несвоєчасною виплатою у розмірі 1184,98 грн(1). Додатковим рішенням від 1 березня 2004 року судом було відхилено вимоги заявниці щодо відшкодування моральної шкоди. 22 вересня 2004 року апеляційний суд Автономної Республіки Крим залишив рішення від 1 грудня 2003 року без змін. Заявниця не подавала касаційної скарги проти цього рішення.

(1) На даний час 190,77 євро.

6. Листом від 17 лютого 2005 року прокуратура АРК у відповідь на скаргу заявниці проінформувала її, що Міністерство освіти АРК було ліквідовано та що виконавчий лист було направлено до ліквідаційної комісії.

7. Листом від 3 травня 2006 року заявниця проінформувала Суд, що рішення від 1 грудня 2003 року було виконане шляхом часткових виплат, остання з яких була здійснена 27 квітня 2006 року.

Б. Інші події

8. Заявниця стверджувала, що її переслідувала міліція. Зокрема, заявниця заявляла, що 7 грудня 2003 року її побили робітники міліції. Із зауважень заявниці випливає, що це твердження пов'язане з ситуацією з її сином, якого затримали за підозрою у вчиненні злочину. Заявниця не подавала цієї скарги до жодного органу державної влади.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

9. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пункти 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ 2, 3, 10, 14 ТА 17 СТАТЕЙ КОНВЕНЦІЇ

10. Заявниця скаржилася, що існуюча ситуація порушувала її право на життя за пунктом 1 статті 2 Конвенції, встановивши для неї низький рівень життя. Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики ні стаття 2, ні жодне інше положення Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає особі право користуватися певним рівнем життя (справа "Василевський проти Польщі", заява N 32734/96, рішення від 20 квітня 1999 року). Більше того, заявниця не довела, що вона зазнає таких нестатків, що поставили б її життя під загрозу (див. справу "Сокур проти України" (ухвала), заява N 29439/02, рішення від 26 листопада 2002 року). З цього випливає, що ця скарга є несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції і повинна бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

11. Далі заявниця скаржилась щодо порушення 3, 10, 14 та 17 статей Конвенції. Однак, у світлі всіх поданих Суду матеріалів і, оскільки оскаржувані питання належать до його компетенції, Суд вважає, що вони не виявляють будь-яких ознак порушення прав та основоположних свобод, закріплених у Конвенції та у протоколах до неї. Отже, Суд вважає, що ця частина заяви є неприйнятною як повністю необґрунтована, відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

12. Посилаючись на статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, заявниця скаржилася на тривале невиконання рішення, винесеного на її користь. У цих статтях, зокрема, зазначено:

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

13. Суд вважає, що скарга заявниці стосовно тривалого виконання рішення, винесеного на її користь, вимагає також вивчення за пунктом 1 статті 6 Конвенції, у якому зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."