Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Максиміха проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 20 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 43483/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Миколою Олександровичем Максиміхою (далі - заявник) 12 листопада 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представлений його Уповноваженими - пані В.Лутковською та паном Ю.Зайцевим.

3. 28 квітня 2005 року Суд направив на розгляд Уряду скаргу заявника за п. 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу щодо невиконання рішення, винесеного на користь заявника. Відповідно до п. З статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1941 році і проживає м. Красноперекопську, Автономна Республіка Крим.

5. 27 лютого 1997 року Красноперекопський міський суд виніс рішення про стягнення з державного будівельного підприємства "Будівельне управління N 50 Тресту "Перекопхімбуд" ТБО "Кримбуд" Корпорації "Укрбуд" (далі - Управління) на користь заявника 157 197,00 грн (1) як відшкодування за розірвання договору про будівництво житлового будинку. Дане рішення набрало законної сили і було передане для виконання в державну виконавчу службу.

(1) 74,398 євро.

6. 22 квітня 1997 року державна виконавча служба наклала арешт на майно боржника для забезпечення виконання рішення суду.

7. 22 липня 1997 року та 13 липня 1998 року заявник отримав загалом 14 848 грн (1).

(1) 5890 євро.

8. 6 серпня 1997 року Фонд державного майна Автономної Республіки Крим (далі - Фонд) передав в оренду третій стороні інвентарний об'єкт Управління.

9. 28 травня 1998 року Міністерство будівництва і інвестицій Автономної Республіки Крим прийняло рішення про ліквідацію Управління та створило у зв'язку з цим ліквідаційну комісію.

10. 22 жовтня 1998 року ліквідаційна комісія затвердила ліквідаційний баланс Управління, який свідчив про те, що Управління не має коштів для виплати заборгованості заявнику.

11. У січні 2001 року заявник оскаржив рішення Фонду надання в оренду інвентарного об'єкта Управління, стверджуючи, що воно порушує його права як кредитора та суперечить постанові про накладення арешту на майно від 22 квітня 1997 року.

12. 2 квітня 2001 року Київський районний суд м. Сімферополя (далі - Київський суд) виніс рішення на користь заявника та скасував наказ Фонду. 22 червня 2001 року Київський районний суд виніс додаткове рішення у справі, яким зобов'язав Фонд продати частину майна Управління, щоб виплатити заявнику суму заборгованості та індексацію коштів, загалом 267 389,56 грн. Фонд подав апеляційну скаргу. 24 жовтня 2001 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим залишив попередні рішення в силі.

13. 16 травня 2002 року Верховний Суд скасував рішення від 2 квітня, 22 липня та 24 жовтня 2001 року та направив справу на новий розгляд.

14. 21 січня 2003 року Київський суд залишив без розгляду скаргу заявника у зв'язку з неодноразовою неявкою заявника у судові засідання. За твердженнями заявника, його не було належним чином повідомлено про слухання справи. Він не оскаржував рішення суду від 21 січня 2003 року.

15. Рішення Красноперекопського міського суду від 27 лютого 1997 року залишається в більшій частині невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

16. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні у справі "Ромашов проти України", (N 67534/01, пп. 16-18, від 27 липня 2004 року).

17. Заявник скаржився на неспроможність державних органів виконати рішення від 27 лютого 1997 року. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, які у відповідних частинах передбачають:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

18. Уряд надав зауваження, які заперечувалися заявником, щодо невичерпання всіх засобів захисту на національному рівні. Ці заперечення подібні до тих, які Суд неодноразово відхиляв у своїх попередніх рішеннях щодо невиконання судових рішень державними підприємствами (див., наприклад, рішення у справі "Ромашов проти України", пп. 30-32). Суд вважає, що дані зауваження повинні бути відхилені з тих самих причин.