Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Єрьоменко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 20 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 1179/04), поданою проти України до Суду 6 грудня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Миколою Георгійовичем Єрьоменком (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані В.Лутковською та паном Ю.Зайцевим.

3. 15 березня 2005 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу заявника. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1941 році та проживає в м. Жовті Води Дніпропетровської області, Україна.

5. У невизначену дату дружина заявника звернулась з позовом до Жовтоводського міського суду до свого роботодавця - державного підприємства Жовтоводського управління будівництва з вимогою виплати заборгованості із заробітної плати та інших платежів.

6. 19 березня 2001 року Жовтоводський міський суд виніс рішення на користь дружини заявника і присудив їй 4346,81 грн (1).

(1) Приблизно 894,33 євро.

7. 28 березня 2001 року відділ державної виконавчої служби Жовтоводського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження. 28 вересня 2001 року дружина заявника отримала 300 грн. 12 квітня 2002 року вона отримала ще 350 грн. Решта присудженої суми залишається невиплаченою.

8. 1 травня 2002 року дружина заявника померла.

9. 22 грудня 2002 року заявник звернувся з позовною заявою до Шевченківського районного суду м. Києва до Міністерства палива та енергетики України, вимагаючи заборгованість із заробітної плати його дружини та компенсацію моральної шкоди.

10. 1 лютого 2003 року заявник був визнаний правонаступником своєї померлої дружини.

11. 11 серпня 2003 року суд не задовольнив позовні вимоги заявника у зв'язку з тим, що підприємство-боржник було незалежною юридичною особою, за борги якого Міністерство не несло відповідальність.

12. Листом від 31 грудня 2003 року виконавча служба повідомила заявника про те, що виконавче провадження призупинено у зв'язку з відкритим провадженням у справі про банкрутство за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2001 року. Виконавча служба також зазначила, що відповідно до Закону "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" 29 листопада 2001 року накладено заборону на продаж майна підприємств, державна частка в яких становить 25% статутного фонду.

13. Наказом Міністерства палива та енергетики від 5 жовтня 2004 року підприємство-боржник було ліквідовано.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-18, від 27 липня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

15. Заявник скаржився на тривале невиконання рішення, винесеного на користь його померлої дружини. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу. Ці статті зазначають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."