Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сарафанов та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 20 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 32166/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) шістьма громадянами цієї держави: паном Миколою Івановичем Сарафановим, паном Миколою Марковичем Колбаса, паном Миколою Олександровичем Кузьмінським, паном Павлом Івановичем Лисенком, паном Євгеном Михайловичем Середіним та паном Петром Михайловичем Солонкіним (далі - заявники) 25 серпня 2004 року.

2. В Суді заявників представляв пан В. Бичковський з міста Міусинська. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим.

3. 2 листопада 2005 року Суд вирішив направити на розгляд Уряду скарги заявників відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо невиконання рішень, винесених на користь заявників. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявники проживають у місті Міусинську Луганської області. Перший, третій, четвертий, п'ятий та шостий заявники народилися у 1943, 1936, 1940, 1950 та 1934 роках відповідно. Другий заявник не зазначив дату свого народження.

5. 29 листопада 2000 року Краснолуцький міський суд Луганської області присудив першому заявнику 286,68 грн (1) проти ДВАТ шахта "Новопавлівська" (далі - Шахта) компенсації затриманої виплати заробітної плати.

(1) 61,60 ЄВРО.

6. На додачу, між 2001 та 2004 роками (див. таблицю у додатку) кожен з заявників отримав рішення Краснолуцького міського суду, яким Шахті присуджувалось забезпечити їх певною кількістю вугілля.

7. Всі рішення, винесені на користь заявників, стали остаточними, а виконавчі листи стосовно них були передані на виконання до відділу державної виконавчої служби Краснолуцького міського управління юстиції (далі - виконавча служба).

8. 8 лютого 2005 року виконавча служба проінформувала заявників, що відповідно до рішення господарського суду Луганської області від 14 листопада 2002 року Шахта була оголошена банкрутом та підлягала процедурі фінансової реконструкції, що повинна була тривати до 31 грудня 2007 року. Державна виконавча служба також зазначила, що Шахта не видобувала більше вугілля через відсутність фінансування з боку держави.

9. Рішення від 29 листопада 2000 року, яким першому заявнику присуджувалась компенсація, було виконано 12 грудня 2005 року. Інші рішення, що присуджували видачу заявникам вугілля, не були виконані.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пункти 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

ПРАВО

11. Заявники скаржились на неспроможність державних органів виконати рішення Краснолуцького міського суду, винесені на їх користь. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу. Третій заявник посилався також на статтю 13 Конвенції на тих же підставах, що й на пункт 1 статті 6 Конвенції. У положеннях цих статей зазначається:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

12. Уряд не надав жодних зауважень щодо прийнятності скарг заявників.

13. Суд робить висновок, що заяви порушують питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає вивчення справи по суті. Суд не вбачає підстав для оголошення їх неприйнятними. Тому Суд повинен оголосити їх прийнятними.

II. ЩОДО СУТІ

14. У своїх зауваженнях щодо суті вимог заявників Уряд стверджував, що не було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

15. Заявники з цим не погодились.

16. Суд зауважує, що затримка у виконанні рішення від 29 листопада 2000 року, винесеного на користь першого заявника, тривала п'ять років та два тижні. Більш того, він зазначає, що інші рішення, винесені на користь заявників, не були виконані, затримки у виконанні тривали від двох років та десяти місяців до п'яти років та восьми місяців.

17. Суд нагадує, що він вже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах, подібних до цієї (див., наприклад, справу "Сокур проти України", згадану вище, пункти 36-37, та справу "Шаренок проти України", N 35087/02, пункти 37-38, рішення від 22 лютого 2005 року).