Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кравчук проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 13 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 42475/04), поданою до Суду проти України громадянкою цієї держави пані Валентиною Петрівною Кравчук (далі - заявниця) 19 липня 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. У Суді заявницю представляв пан В.Бичковський. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 15 березня 2005 року суд прийняв рішення направити заяву на комунікацію Уряду. Того ж дня Суд вирішив, що відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції питання прийнятності і суті заяви розглядатимуться одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1940 році та проживає у місті Красний Луч Луганської області, Україна.

5. У 2003 році заявниця подала позов до Краснолуцького міського суду проти свого колишнього роботодавця шахти "Княгинівська" ДХК "Донбасантрацит" щодо виплати заборгованості по заробітній платі та компенсації моральної шкоди. 5 червня 2003 року суд присудив виплатити заявниці 3300,02 грн (1).

(1) На даний час 546,97 євро.

6. У липні 2003 року відділ державної виконавчої служби Краснолуцького міського управління юстиції відкрив виконавче провадження у справі.

7. Листом від 2 червня 2004 року виконавча служба проінформувала заявника про те, що рахунки боржника були заарештовані і що було неможливо конфіскувати майно боржника, оскільки боржник був державним підприємством.

8. 25 березня 2005 року господарський суд Луганської області порушив справу про банкрутство підприємства-боржника.

9. Заявниця отримала 1187,98 грн; відповідно до її тверджень залишок боргу залишається невиплаченим.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пункти 16-18, від 27 липня 2004 року).

11. Заявниця оскаржувала тривалість виконання рішення, винесеного на її користь. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу. У цих статтях зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить його спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

12. Уряд заперечив статус жертви заявниці та невичерпання заявницею всіх національних засобів захисту, що були подібними до тих, які Суд уже відхилив у справі "Ромашов проти України" (згадана вище, пункти 28-32). Суд вважає, що заперечення по цій справі повинні бути відхилені з тих же причин.

13. Суд дійшов висновку, що скарга заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції стосовно затримки виконання рішення Краснолуцького міського суду піднімає питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає вивчення справи по суті. Суд вважає, що заперечення по цій справі повинні бути відхилені з тих же причин. З тих самих причин не може бути проголошена неприйнятною скарга заявниці за статтею 1 Першого протоколу.