Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Тарасенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger),

судді, та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 13 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 38762/03), поданою до Суду проти України громадянином цієї держави паном Віктором Івановичем Тарасенком (далі - заявник) 22 листопада 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 15 березня 2005 року Суд прийняв рішення направити заяву стосовно пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо тривалого невиконання рішення, винесеного на користь заявника, на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1954 році та проживає у м. Нововолинську Волинської області, Україна.

5. У листопаді 2000 року заявник подав позов до Нововолинського міського суду проти свого колишнього роботодавця - державного підприємства Шахта N 1 "Нововолинська" щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інших виплат, належних йому. 11 грудня 2000 року суд присудив заявникові 34 207,10 грн.(1) відшкодування шкоди від набутого професійного захворювання та інших виплат (рішення Нововолинського міського суду Волинської області).

(1) На даний час близько 7096,63 євро.

6. 12 січня 2001 року відділом державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження.

7. Листами від 19 лютого та 10 квітня 2002 року та 23 грудня 2003 року відділ державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції проінформував заявника щодо неможливості проведення продажу майна боржника, оскільки відповідно до Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 26 грудня 2001 року було накладено заборону на примусовий розпродаж активів підприємств, державна частка яких становить щонайменше 25% акціонерного капіталу. Він також зазначив, що майно підприємства перебувало у податковій заставі.

8. У 2001-2004 роках судове рішення виконувалось шляхом виплат частинами, остаточна сума була виплачена 6 грудня 2004 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

9. Відповідне національне законодавство стисло викладене в рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пункти 16-18, від 27 липня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6, СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

10. Посилаючись на статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, заявник скаржився на тривалість невиконання рішення на його користь. У цих статтях зазначено:

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

11. Суд вважає, що скарга заявника стосовно тривалого невиконання рішення, винесеного на його користь, також вимагає вивчення справи у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції, у якому зазначено наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить його спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

А. Щодо прийнятності

12. Уряд заперечив статус жертви заявника та вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту, що були подібними до тих, які Суд уже відхилив у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пункти 23-33, від 27 липня 2004 року). Суд вважає, що заперечення по цій справі повинні бути відхилені з тих же причин.