Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Рогожинська проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego), судді,

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 13 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 2279/03), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України - пані Ніною Дмитрівною Рогожинською (далі - заявниця) 4 грудня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 15 березня 2005 року суд прийняв рішення направити заяву на комунікацію Уряду. Суд вирішив, що відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції питання прийнятності і суті заяви розглядатимуться одночасно

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1948 році та проживає у місті Ніжині Чернігівської області, Україна.

5. Заявниця звернулася з позовною заявою до Ніжинського міського суду про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати з її колишнього роботодавця - державного підприємства ВАТ завод "Ніжинсільмаш".

6. 3 жовтня 2000 року суд присудив заявниці 501,49 грн (1) (рішення Ніжинського міського суду).

(1) На час винесення рішення близько 104,87 євро.

7. У жовтні 2000 року відділом державної виконавчої служби Ніжинського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження. Листом від 28 січня 2002 року державна виконавча служба повідомила заявницю про неможливість продажу власності боржника, оскільки Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 26 грудня 2001 року було накладено заборону на примусову реалізацію активів підприємств, державна частка у яких складає 25% статутного фонду. У листі також зазначалось, що власність боржника перебувала під податковою заставою.

8. 29 травня 2003 року рішення суду було виконано.

9. У червні 2001 року заявниця звернулася з новою позовною заявою до того ж суду про стягнення з того ж самого підприємства подальших виплат та компенсації.

10. 11 липня 2001 року суд виніс рішення на користь заявниці та присудив їй 275 грн. 13 грудня 2001 року апеляційний суд Чернігівської області скасував це рішення і присудив заявниці 440,24 грн (2). (Ухвала апеляційного суду Чернігівської області). 7 червня 2002 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявниці.

(2) На час винесення рішення 91,58 євро.

11. У липні 2004 року рішення суду від 13 грудня 2001 року було виконано.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

12. Відповідне національне законодавство узагальнено у рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пункти 16-18, від 27 липня 2004 року).

13. Заявниця скаржилась на тривале невиконання рішень суду, винесених на її користь. Вона послалась на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до неї, якими у відповідних частинах передбачено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

14. Уряд надав заперечення щодо статусу жертви заявниці та невичерпання нею всіх національних засобів юридичного захисту, аналогічні тим, що вже відхилялись у справі "Ромашов проти України" (цитована вище, пункти 23-33). Суд вважає, що ці заперечення слід відхилити з тих же підстав.