Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Іващішина проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 13 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 43116/04), поданою до Суду проти України громадянкою України пані Людмилою Петрівною Іващішиною (далі - заявниця) 2 березня 2004 року згідно зі статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. В Суді заявницю представляв п. В.Бичковський з міста Міусинська. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - п. Юрієм Зайцевим, та пані Іриною Шевчук, керівником Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

3. 8 листопада 2005 року Суд вирішив надіслати на комунікацію з Урядом заяву про порушення п. 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з невиконанням рішень, винесених на користь заявниці. Того ж дня Суд вирішив, що відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції питання прийнятності і суті заяви розглядатимуться одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1960 році та проживає у м. Вахрушево Луганської області.

5. 26 лютого 2003 року та 11 лютого 2004 року Красно луцький міський суд Луганської області присудив стягнути з ДВАТ ЦЗФ "Янівська" на користь заявниці 3823,21 грн (1) та 2094,50 грн (2) як заборгованість із заробітної плати та інших виплат. Рішення набули статусу остаточних, і до відділу державної виконавчої служби були передані виконавчі листи на виконання.

(1) 687,10 євро.

(2) 317,90 євро.

6. У липні 2005 року заявниця отримала заборгованість, належну їй за рішенням суду від 11 лютого 2004 року. Рішення від 26 лютого 2003 року залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

7. Відповідне національне законодавство наведене в рішенні Суду у справі "Сокур проти України" (заява N 29439/02, пп. 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

8. Заявниця скаржилася на невиконання органами державної влади у належний час рішень від 26 лютого 2003 року та 11 лютого 2004 року. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, у яких зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

9. Уряд не надав жодних заперечень щодо прийнятності скарг, наданих заявницею стосовно невиконання рішення від 26 лютого 2003 року. Що стосується рішення від 11 лютого 2004 року, Уряд надав зауваження стосовно статусу жертви заявниці, проти яких вона заперечила, подібні до тих, які вже були відхилені Судом у ряді рішень (див., серед інших, рішення від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України", заява N 67534/01, пп. 23-27). Тому Суд відхиляє їх за тих же підстав.

10. Суд вважає, що скарги заявниці за п. 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу щодо затримки у виконанні рішень від 26 лютого 2003 року та 11 лютого 2004 року піднімає питання факту та права, визначення яких вимагає вивчення справи по суті. Суд не вбачає підстав для оголошення цих скарг неприйнятними. Тому Суд визнає їх прийнятними.