Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Тарасенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 13 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 43485/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Раїсою Іллівною Тарасенко (далі - заявниця) 22 листопада 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим.

3. 5 грудня 2005 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась в 1941 році і проживає в м. Дніпродзержинську.

5. 1 серпня 1999 року чоловік заявниці загинув внаслідок помилки працівниці комунального підприємства "Дніпродзержинськелектротранс".

6. 3 вересня 2001 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська присудив стягнути з підприємства на користь заявниці компенсацію у розмірі 5825,90 грн.

7. 26 червня 2002 року виконавча служба Заводського району припинила виконавче провадження у зв'язку з відсутністю коштів у боржника та відмовою заявниці отримати майно боржника в рахунок погашення заборгованості.

8. 17 червня 2003 року підприємство визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

9. Рішення залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-18, від 27 липня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

11. Заявниця скаржиться на неспроможність державних органів виконати рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 3 вересня 2001 року. Вона посилається на пункт 1 статті 6 Конвенції, який зазначає:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...".

А. Щодо прийнятності

12. Уряд стверджував, що заявниця не вичерпала усіх національних засобів юридичного захисту, оскільки вона не оскаржувала рішення виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження та не пред'являла повторно виконавчі документи на виконання рішення від 3 вересня 2001 року до виконавчої служби та не зверталася до господарського суду з заявою про визнання її кредитором у справі про банкрутство підприємства боржника. Таким чином, Уряд пропонував визнати заяву неприйнятною.

13. Суд нагадує, що він неодноразово відхиляв аналогічні заперечення Уряду в схожих справах (див. рішення "Ромашов проти України", пп. 30-33, та "Гаркуша проти України", N 4629/03, пп. 18-20, від 13 грудня 2005 року) і не вбачає підстав для того, щоб дійти іншого висновку у цій справі.

14. Суд робить висновок, що зазначена частина скарги заявника порушує серйозні питання фактів та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду заяви по суті. Суд не бачить причин для визнання заяви неприйнятною.

Б. Щодо суті

15. У своїх зауваженнях Уряд надав аргументи, схожі на аргументи у справі "Ромашов проти України", які мали на меті довести відсутність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення "Ромашов проти України", п. 37).

16. Заявник з цим не погодився.

17. Суд зазначає, що рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська залишалось невиконаним більше ніж п'ять років.

18. Суд нагадує, що ним уже було неодноразово констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах, подібних до цієї (див. рішення "Ромашов проти України", пп. 42-46).

19. Розглянувши всі наведені аргументи, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактичних доказів і переконливих доводів, які могли б змусити Суд дійти іншого висновку у цій справі. Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.