Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кононенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 13 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 33851/03), поданою до Суду проти України громадянкою цієї держави пані Нелею Василівною Кононенко (далі - заявниця) 9 жовтня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявниця була представлена п. Дмитром Огієнком та п. Валерієм Кононенком, адвокатами, які працюють у Харкові, Україна. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та п. Юрієм Зайцевим.

3. 15 березня 2005 року Суд прийняв рішення направити заяву на комунікацію з Урядом. Того ж дня Суд вирішив, що відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції питання прийнятності і суті заяви розглядатимуться одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1947 році та проживає у місті Горлівка Донецької області, Україна.

5. У невизначену дату заявниця подала позов до Центрально-Міського районного суду проти свого колишнього роботодавця - Управління по гасінню териконів в/о "Артемвугілля" стосовно виплати заборгованості із заробітної плати. 17 листопада 1998 року суд присудив заявниці 2864,16 грн(1) (рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки).

(1) На даний час приблизно 634,49 євро.

6. 1 лютого 1999 року відділ державної виконавчої служби управління юстиції Центрально-Міського району м. Горлівки відкрив виконавче провадження. 28 березня 2000 року на користь заявниці було сплачено 665,28 грн. З 20 червня 2000 року до 8 лютого 2001 року виконавче провадження було призупинене у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство, яку розпочали проти боржника. 14 травня 2003 року на користь заявниці було сплачено 333,03 грн.

7. У невизначену дату заявниця подала позов до Центрально-Міського районного суду міста Горлівка проти Центрально-Міської виконавчої служби у зв'язку з невиконанням рішення, винесеного на її користь. 2 грудня 2003 року суд відхилив вимоги заявниці, не встановивши вини у діях виконавчої служби. Суд визначив, що виконавча служба діяла належним чином при виконанні рішення від 17 листопада 1998 року. Суд також зазначив, що згідно з Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" 26 грудня 2001 року було введено мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств, у статутних фондах яких частка держави становить більше 25%.

8. 7 жовтня 2005 року Уряд зазначив, що на користь заявниці було сплачено 261,88 грн та 677,04 грн у 2004 році. Заявниця не заперечила проти цього. Відповідно до інформації, наданої заявницею, решта належної їй суми залишається невиплаченою.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

9. Відповідне національне законодавство наведено у справі "Ромашов проти України" (рішення від 26 квітня 2005 року, заява N 67534/01, пп. 16-18).

10. Заявниця скаржилася на тривале невиконання рішення, винесеного на її користь. Вона послалася на пункт 1 статті 6 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, у яких зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

11. Уряд надав заперечення стосовно використання національних засобів захисту, подібних до тих, які Суд уже відхилив у справі "Ромашов проти України" (згадана вище, пункти 28-32). Суд вважає, що надані заперечення слід відхилити з тих же підстав.

12. Суд доходить висновку, що скарга заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції стосовно затримки у виконанні рішення Центрально-Міського районного суду порушує питання факту та права, визначення яких вимагає вивчення справи по суті. Суд не вбачає підстав для оголошення цієї скарги неприйнятною. З тих же підстав скарга заявниці не може бути оголошена неприйнятною за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.