Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Дума проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 6 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 39422/04), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Іваном Івановичем Думою (далі - заявник) 29 жовтня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - п. Ю.Зайцевим.

3. 13 грудня 2005 року Суд вирішив направити на розгляд до Уряду скаргу заявника щодо невиконання рішення, винесеного на його користь, відповідно до п. 1 статті 6 та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд вирішив відповідно до п. З статті 29 Конвенції розглянути заяву щодо її прийнятності та суті одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1956 році і проживає у с. Червона Кам'янка, Кіровоградська область.

5. Факти справи, які пред'явлені сторонами, можна викласти таким чином.

6. У 1998 році заявник подав цивільний позов до Краснолуцького міського суду Луганської області проти його колишнього роботодавця шахти N 5 ВАТ "Укррособладнання" щодо відшкодування шкоди, нанесеної його здоров'ю, та інших виплат. 9 жовтня 1998 року суд присудив заявнику 15 668,80 грн (1).

(1) Приблизно 3298,09 євро

7. 23 жовтня 1998 року судовим виконавцем було розпочато виконавче провадження щодо зазначеного рішення, яке в подальшому було передано до відділу державної виконавчої служби Краснолуцького районного управління юстиції.

8. 13 серпня 2002 року Господарським судом Луганської області було порушено провадження у справі про банкрутство шахти N 5 ВАТ "Укррособладнання". 4 лютого 2003 року провадження у справі про банкрутство було закрито у зв'язку із затвердженням Господарським судом Луганської області мирової угоди між шахтою та кредиторами.

9. У 2004 році заявник подав скаргу до Краснолуцького міського суду до державної виконавчої служби у зв'язку з невиконанням рішення суду від 9 жовтня 1998 року. 13 серпня 2004 року суд відхилив його скаргу, оскільки не встановив зазначених заявником порушень. 1 грудня 2004 року Краснолуцький міський суд повернув заявнику його апеляційну скаргу на ухвалу від 13 серпня 2004 року як "не подану" у зв'язку з недотриманням ним процесуальних вимог. Заявник не оскаржував зазначеного рішення до суду.

10. За період з 27 серпня 1999 року до 3 листопада 2004 року заявник отримав приблизно половину присудженої йому суми заборгованості (7328,83 грн (1), яка виплачувалась йому частинами.

(1) Приблизно 1112,64 євро

11. Залишок заборгованості (8340,00 грн (2)) було виплачено заявнику трьома частинами - 20 грудня 2004 року, 15 березня 2005 року та 12 серпня 2005 року.

(2) Приблизно 1343,74 євро

12. 18 серпня 2005 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пп. 17-22, від 26 квітня 2005 року).

14. Заявник скаржився на стверджувану неспроможність державних органів вчасно виконати рішення Краснолуцького міського суду від 9 жовтня 1998 року. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."