Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лень проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 6 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 43065/04), яку подав проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України пан Петро Анатолійович Лень (далі - заявник) 21 лютого 2004 року.

2. Заявник був представлений паном В.Бичковським з м. Міусинськ. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Ю.Зайцевим.

3. 8 листопада 2005 року Суд вирішив направити на розгляд до Уряду скаргу заявника щодо невиконання рішення, винесеного на користь заявника, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1960 році та проживає в м. Красний Луч Луганської області.

5. Обставини справи, надані сторонами, можуть бути викладені таким чином.

6. У 2000 році заявник подав цивільний позов до Краснолуцького міського суду проти роботодавця, ДВАТ шахта "Ізвестія" (далі - Підприємство), про відшкодування заборгованості із заробітної плати та інших виплат. 14 червня 2000 року суд присудив заявнику 8185,11 грн (1). Це рішення не було оскаржене і набуло статусу остаточного.

7. 26 червня 2000 року відділ державної виконавчої служби Краснолуцького міського управління юстиції (далі - виконавча служба) розпочав виконавче провадження щодо виконання згаданого рішення.

8. 29 жовтня 2002 року Господарський суд Луганської області (далі - Господарський суд) розпочав провадження у справі про банкрутство Підприємства та ввів мораторій на виплату заборгованості.

9. 28 липня 2003 року Господарський суд затвердив дружнє врегулювання між Підприємством та його кредиторами.

10. З грудня 2004 року заявник отримав заборгованість, присуджену йому рішенням суду, і виконавча служба закрила виконавче провадження у зв'язку із фактичним виконанням.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пп. 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

12. Заявник скаржився на неспроможність державних органів вчасно виконати рішення Краснолуцького міського суду від 14 червня 2000 року. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, які передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

13. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності скарг заявника.

14. Суд доходить висновку, що скарга заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості виконання рішення Краснолуцького міського суду від 14 червня 2000 року порушує серйозні питання фактів та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду заяви по суті. Суд не знаходить підстав визнати скаргу неприйнятною. Таким чином, Суд визнає її прийнятною. З тих же причин Суд визнає прийнятною скаргу заявника відповідно до статті 1 Першого протоколу.