Це рішення стане остаточним за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Ворона проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 16 жовтня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 44372/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Олексієм Григоровичем Вороною (далі - заявник) 23 жовтня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані З.Бортновською та паном Ю.Зайцевим.

3. 2 червня 2004 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скарги відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо невиконання рішень, винесених на користь заявника. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1949 році і проживає в м. Новогродівка Донецької області, Україна.

5. Заявник звернувся з двома позовами до Новогродівського міського суду Донецької області проти шахти "Новогродівська" - державного підприємства - щодо відшкодування заборгованості із заробітної плати та компенсації, яка належала йому.

6. 23 березня та 20 квітня 2001 року Новогродівський міський суд задовольнив позови заявника та присудив йому 2958,73 грн (1) і 3114,24 грн (2) відповідно. Ці рішення були направлені для виконання до відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції.

(1) На той час 615,88 євро.

(2) На той час 641,54 євро.

7. У травні 2001 року заявником було подано скаргу до Новогродівського міського суду Донецької області на дії державних виконавців відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції в зв'язку з невиконанням рішення від 23 березня 2001 року, винесеного на його користь. 14 серпня 2001 року міський суд відхилив скаргу заявника, встановивши, що дії державних виконавців були правомірними. Суд зазначив, що виконавча служба діяла належним чином, виконуючи рішення від 23 березня 2001 року. Однак низкою ухвал Донецький обласний господарський суд заборонив державній виконавчій службі реалізовувати майно шахти у зв'язку з процедурою банкрутства підприємства. 5 листопада 2001 року Донецький обласний апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу заявника. 23 травня 2002 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника.

8. У жовтні 2001 року заявник звернувся з іншим позовом до Новогродівського міського суду Донецької області проти відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції щодо невиконання рішення від 20 квітня 2001 року, винесеного на його користь. 17 жовтня 2001 року міський суд не задовольнив позов заявника з тих самих підстав, що і раніше. 11 лютого 2002 року Донецький обласний апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу заявника. 18 березня 2002 року Новогродівський міський суд Донецької області надав заявнику строк до 30 березня 2002 року для подання касаційної скарги відповідно до процесуальних вимог, передбачених законом. Сторони не надали додаткової інформації про це провадження.

9. 26 грудня 2001 року заборона примусової реалізації майна підприємств, в яких державна частка становить принаймні 25% статутного фонду, була закріплена Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

10. У лютому 2003 року Новогродівську шахту було реструктуризовано в структурний підрозділ державного підприємства "Селидіввугілля". Оскільки останнє набуло статус боржника, в лютому 2004 року виконавче провадження було передане до відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції.

11. 31 листопада 2004 року рішення, винесені на користь заявника, були повністю виконані.

12. Заявник звернувся з позовом до Селидівського міського суду Донецької області проти відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції, вимагаючи відшкодування матеріальної і нематеріальної шкоди в зв'язку з невиконанням рішень, винесених на його користь. 27 грудня 2004 року суд залишив позов заявника без задоволення. Заявник оскаржив це рішення. Сторони не надали додаткової інформації про це провадження.

13. Заявник звернувся з іншим позовом до Новогродівського міського суду Донецької області проти шахти "Новогродівська", вимагаючи додатково виплатити йому заборгованість із заробітної плати, яка, як він стверджував, належала йому за період невиконання підприємством рішень, винесених на його користь. 19 січня 2005 року суд відхилив вимоги заявника. Заявник оскаржив це рішення. Сторони не надали додаткової інформації про це провадження.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідне національне законодавство було викладено в рішенні "Сокур проти України" (N 29439/02, пп. 17-22, від 26 квітня 2005 року).

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 2 ТА 4 КОНВЕНЦІЇ

15. Заявник скаржився на те, що існуюча ситуація порушувала його право на життя відповідно до пункту 1 статті 2 Конвенції, беручи до уваги його низький рівень життя. Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики ні стаття 2, ні будь-яке інше положення Конвенції не можуть тлумачитись як такі, що надають особі право на певний рівень життя ("Василевські проти Польщі" ("Wasilewski v. Poland") (ухвала), N 32734/96, від 20 квітня 1999 року). Більше того, заявник не надав доказів того, що він перебував у таких злиднях, за яких його життя піддавалось ризику (див. "Сокур проти України" (ухвала), N 29439/02, від 26 листопада 2002 року). Таким чином, ця скарга не відповідає принципу ratione materiae відповідно до положень Конвенції і має бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

16. Заявник далі скаржився на порушення пункту 1 статті 4 Конвенції, посилаючись на той факт, що він був змушений працювати без винагороди. Суд зазначає, що заявник виконував свою роботу добровільно і його право на оплату ніколи не заперечувалось. Таким чином, спір стосується прав та обов'язків цивільного характеру і не вказує на жодні ознаки рабства або примусової чи обов'язкової праці у сенсі цього положення (див. "Сокур проти України" (ухвала), зазначена вище). За цих обставин Суд вважає, що ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ