Рішення набуває чинності відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редагуванню.

У справі "Гриша проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego), судді,

і пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 10 липня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 1535/03), поданою до Суду згідно зі статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Гриша Анатолієм Федоровичем (далі - заявник) 9 листопада 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені: пані В.Лутковська і п. Ю.Зайцев.

3. 23 листопада 2004 року Суд вирішив надіслати на комунікацію з Урядом матеріали щодо заяви про порушення п. 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу щодо невиконання судових рішень на користь заявника. Відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив, що прийнятність та суть скарги розглядатимуться разом.

4. 1 квітня 2006 року дану справу було передано на розгляд нещодавно створеній п'ятій секції (п. 5 правила 25 та п. 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1939 року народження, проживає у місті Новогродівка Донецької області, Україна.

6. У 2000 і 2001 роках заявник звертався до Новогродівського міського суду Донецької області з позовом до державного підприємства "Шахта 1/3 Новогродівська" про стягнення компенсації за шкоду, завдану його здоров'ю.

7. 4 жовтня 2000 року суд присудив заявнику 9999,90 грн як згадану компенсацію.

8. Рішенням від 10 липня 2001 року той самий суд присудив заявнику 32156,50 грн (1) як компенсацію шкоди, завданої його здоров'ю.

(1) Що на той час складало приблизно 7056 ЄВРО.

9. У жовтні 2001 року заявник подав позов до Новогродівського міського суду Донецької області проти відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції у зв'язку з невиконанням судових рішень, винесених на його користь. 19 грудня 2001 року міський суд відхилив цей позов, не знайшовши вини у діях відділу виконавчої служби. 8 квітня 2002 року апеляційний суд Донецької області залишив рішення суду першої інстанції без змін. 6 серпня 2002 року суддя Новогродівського місцевого суду не прийняв до розгляду апеляційну скаргу заявника на це рішення, оскільки закінчився передбачений законом строк її подачі.

10. У лютому 2003 року "Шахту 1/3 Новогродівська" було реорганізовано, і як структурний підрозділ вона ввійшла до складу державного підприємства "Селидіввугілля". Оскільки це підприємство набуло статусу боржника, то виконавче провадження було направлене до відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції.

11. Заявник подав позов до Селидівського міського суду Донецької області проти відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої невиконанням судових рішень, винесених на його користь. 27 грудня 2004 року суд відхилив позов заявника. 11 березня 2005 року апеляційний суд Донецької області залишив рішення суду першої інстанції без змін. Заявник оскаржив це рішення. Розгляд справи досі триває.

12. Уряд повідомив Суд про те, що заявнику було сплачено 25779,64 грн; залишок суми, призначеної заявнику судом, виплачено не було.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідне національне законодавство наведено в судовому рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пп. 17-22, 26 квітня 2005 року).

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ ЗАЯВИ

А. Стверджуване порушення п. 1 ст. 2 Конвенції

14. Заявник скаржився на те, що невиконанням рішень було порушене його право на життя, передбачене п. 1 ст. 2 Конвенції, і знижено рівень його життя. Суд нагадує свою прецедентну практику в тому сенсі, що ні ст. 2, ні інші положення Конвенції не можуть тлумачитись як такі, що гарантують право особі обіймати певний рівень життя (див. рішення від 20 квітня 1999 року у справі "Wasilewski v. Poland", заява N 32734/96). Більше того, заявником не було доведено, що він настільки постраждав від такої бідності, що це завдало ризику його життю (див. ухвалу у справі "Сокур проти України" від 26 листопада 2002 року, заява N 29439/02). З цього випливає, що ця скарга є несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції та має бути відхилена відповідно до пп. 3 та 4 ст. 35 Конвенції.

Б. Стверджуване порушення п. 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу

15. Заявник скаржився на тривалість виконання судових рішень, винесених на його користь. Він посилався на п. 1 статті 6 Конвенції і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Ці статті, наскільки це має відношення до справи, передбачають:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".