Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мізіна проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego), судді,

і пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 10 липня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня;

1. Справа порушена проти України за заявою (N 28181/04), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Вірою Петрівною Мізіною (далі - заявниця) 22 липня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені: пані В.Лутковська і п. Ю.Зайцев.

3. 15 березня 2005 року Суд вирішив надіслати заяву на комунікацію з Урядом. Відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив розглянути питання щодо прийнятності та суті скарги разом.

4. 1 квітня 2006 року дану справу було передано на розгляд до нещодавно створеної п'ятої секції (п. 5 правила 25 та п. 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця, 1940 року народження, проживає у місті Новогродівка Донецької області, Україна.

6. Заявниця звернулася до Новогродівського міського суду Донецької області з позовом до ДВАТ "Шахта 1/3 Новогродівська" про стягнення заборгованості із заробітної плати.

7. 18 грудня 2002 року Новогродівський міський суд задовольнив цей позов і присудив заявниці 1810,24 грн (1). 28 січня 2003 року відділом державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження.

(1) Що на той час складало приблизно 341,35 ЄВРО

8. У лютому 2003 року ДВАТ "Шахта 1/3 Новогродівська" було реорганізовано, і як структурний підрозділ вона увійшла до складу ДП "Селидіввугілля". Оскільки це підприємство набуло статусу боржника, то у грудні 2003 року виконавче провадження було передано на виконання до відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції.

9. У січні 2004 року заявниця звернулась до Новогродівського міського суду Донецької області зі скаргою до відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції у зв'язку з невиконанням судового рішення, винесеного на її користь. 11 березня 2004 року міський суд відхилив скаргу заявниці, не знайшовши вини у діях відділу виконавчої служби. Суд встановив, що виконавча служба діяла належним чином щодо виконання судового рішення від 18 грудня 2002 року. Проте згідно з численними рішеннями господарського суду Донецької області виконавчій службі було заборонено продавати майно шахти, оскільки щодо неї було розпочато процедуру банкрутства. Суд також зазначив, що згідно з Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" 26 грудня 2001 року було введено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, у статутних фондах яких частка держави становить більше 25%. 10 червня 2004 року апеляційний суд Донецької області залишив рішення суду першої інстанції від 11 березня 2004 року без змін. Заявниця подала касаційну скаргу до Верховного Суду України. Розгляд справи досі триває.

10. Протягом серпня-жовтня 2004 року заявниця отримала 1681,03 грн (1), залишок суми сплачено не було.

(1) Приблизно 291,02 ЄВРО, близько 50,00 ЄВРО не було виплачено.

11. Заявниця звернулась до Селидівського міського суду Донецької області з позовом проти відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції, вимагаючи компенсації матеріальної і моральної шкоди, яка була завдана тривалим невиконанням судового рішення, винесеного на її користь. 22 листопада 2004 року суд не задовольнив позов заявниці. 8 квітня 2005 року апеляційний суд Донецької області залишив це рішення без змін. 10 травня 2005 року Селидівський міський суд визначив строк до 20 травня 2004 року, протягом якого заявниця може подати апеляційну скаргу згідно з вимогами чинного законодавства. Сторони не надали будь-якої інформації щодо цих проваджень.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне національне законодавство наведено в судовому рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пп. 17-22, 26 квітня 2005 року).

I. ОБСЯГ СПРАВИ

13. Суд зазначив, що після того, як справа була надіслана на комунікацію Уряду-відповідачу, заявниця подала нову скаргу, стверджуючи про порушення статті 13 Конвенції у зв'язку з невиконанням рішення суду, винесеного на її користь.

14. На думку Суду, нова скарга не є уточненням первинної скарги заявниці, яка була дана до Суду приблизно на рік раніше і щодо якої сторони надали свої зауваження. Таким чином, Суд вважає, що недоречно зараз розглядати ці питання окремо (див. рішення у справі "Піряник проти України", N 75788/01, п. 20, 19 квітня 2005 року).

II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

15. Заявниця скаржилась на тривалість невиконання судового рішення, винесеного на її користь. Вона посилалась на п. 1 статті 6 Конвенції і статтю 1 Першого протоколу. Ці статті, наскільки це має відношення до справи, передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."