Рішення набуває чинності відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44. Текст рішення може підлягати редагуванню.

У справі "Кіріло проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),судді,

і пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 10 липня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 19037/03), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Кірілом Ігорем Вікторовичем (далі - заявник) 11 квітня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені: пані З.Бортновська, пані В.Лутковська і п. Ю.Зайцев.

3. 21 червня 2004 року Суд вирішив надіслати на комунікацію з Урядом заяву щодо порушення п. 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з невиконанням судового рішення, винесеного на користь заявника. Відповідно до п. З ст. 29 Конвенції Суд вирішив, що прийнятність та суть скарги розглядатимуться разом.

4. 1 квітня 2006 року дану справу було передано на розгляд нещодавно створеній п'ятій секції (п. 5 правила 25, п. 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1976 року народження, проживає у місті Новогродівка Донецької області, Україна.

6. Заявник звернувся до Новогродівського міського суду Донецької області з позовом до державного підприємства "Шахта 1/3 Новогродівська" про стягнення заборгованості із заробітної плати і про стягнення компенсації за шкоду, завдану його здоров'ю.

7. 28 березня 2002 року Новогродівський міський суд Донецької області виніс рішення на користь заявника і присудив йому 4133,81 грн (1). Судове рішення було направлене для виконання до відділу Державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції.

(1) Що на той час складало приблизно 925,30 ЄВРО.

8. Заявник подав позов до Новогродівського міського суду Донецької області проти відділу Державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції у зв'язку з невиконанням судового рішення від 28 березня 2002 року, винесеного на його користь. 10 жовтня 2002 року міський суд відхилив цей позов, не знайшовши вини у діях органів виконавчої служби. Згідно з рішенням суду органи виконавчої служби діяли належним чином щодо виконання судового рішення від 28 березня 2002 року. Проте згідно з численними рішеннями господарського суду Донецької області виконавчій службі було заборонено продавати майно шахти, оскільки щодо неї було розпочато процедуру банкрутства. 9 грудня 2002 року Апеляційний суд Донецької області відхилив апеляційну скаргу заявника. 3 жовтня 2003 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника на це рішення.

9. У червні 2004 року заявник відкликав свій виконавчий лист.

10. У серпні 2004 року судове рішення, винесене на користь заявника, було виконано у повному обсязі.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство наведено у судовому рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пп. 17-22, 26 квітня 2005 року).

I. СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ

12. Суд зазначив, що після направлення заяви на комунікацію з Урядом заявник подав нову скаргу щодо порушення статті 13 Конвенції у зв'язку з невиконанням судового рішення, винесеного на його користь.

13. На думку Суду, нова скарга не є уточненням первинної заяви заявника, наданої до Суду приблизно два роки тому і відносного якої сторони висловили свої зауваження. Таким чином, Суд вирішив, що не буде доречним розглядати ці питання окремо (див. справу "Піряник проти України", N 75788/01, п. 20, 19 квітня 2005 року).

II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ ЗАЯВИ

А. Стверджуване порушення п. 1 статті 2 Конвенції

14. Заявник скаржився на те, що невиконанням рішення було порушене його право на життя, передбачене п. 1 ст. 2 Конвенції, і знижено рівень його життя. Суд посилається на свою прецедентну практику у тому сенсі, що ні ст. 2, ні інші положення Конвенції не можуть тлумачитись як такі, що гарантують право особі обіймати певний рівень життя (див. рішення від 20.04.1999 року у справі "Wasilewski v. Poland", заява N 32734/96). Більше того, заявником не було доведено, що він настільки постраждав від такої бідності, що це завдало ризику його життю (див. ухвалу у справі "Сокур проти України" від 26 листопада 2002 року, заява N 29439/02). З цього випливає, що ця скарга є несумісною ratione materiale з положеннями Конвенції та має бути відхилена відповідно до пп. 3 та 4 ст. 35 Конвенції.

Б. Стверджуване порушення п. 1 статті 6 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу

15. Заявник скаржився на тривалість виконання судового рішення, винесеного на його користь. Він посилався на п. 1 статті 6 Конвенції і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Ці статті, наскільки це має відношення до справи, передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".