Це рішення стає остаточним за умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Губенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 10 серпня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 22924/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України, п. Валерієм Костянтиновичем Губенком (далі - заявник) 28 травня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пані В.Лутковська і п. Ю.Зайцев.

3. 24 березня 2005 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції щодо невиконання рішення на користь заявника. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції він вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. 1 квітня 2006 року ця справа була передана новоутвореній п'ятій секції (пункт 5 правила 25 і пункт 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1952 році і проживає у місті Новогродівка, Донецька область, Україна.

6. У 2000 році заявник звернувся до Новогродівського міського суду з позовом про стягнення з ДП шахти "1/3 Новогродівська" відшкодування за травми, завдані йому на виробництві, та інших виплат. Рішенням від 20 березня 2000 року суд присудив на користь заявника 18 092,56 грн (1).

(1) Приблизно 2592,39 ЄВРО (далі - EUR).

7. 18 квітня 2000 року державна виконавча служба зупинила виконавче провадження у справі заявника. 12 травня 2000 року Новогродівський міський суд зобов'язав державну виконавчу службу відновити виконавче провадження.

8. Рішеннями від 30 серпня 2000 року і 14 травня 2001 року у рамках провадження у справі про банкрутство боржника Донецький обласний господарський суд наклав заборону на арешт і продаж майна боржника.

9. У 2001 році заявник звернувся зі скаргою до Новогродівського міського суду на бездіяльність державної виконавчої служби у ході виконання рішення суду, винесеного на його користь. З вересня 2001 року суд відхилив скаргу заявника, не знайшовши вини у діях державної виконавчої служби. 5 листопада 2001 року Донецький обласний апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції. 26 березня 2002 року суддя Новогродівського міського суду відклав розгляд касаційної скарги заявника у зв'язку з недотриманням процесуальних вимог і несплати державного мита. Сторони не подали жодної інформації щодо результату цього провадження.

10. У лютому 2003 року шахта Новогродівська була реорганізована і стала структурним підрозділом ДХК "Селидіввугілля". Оскільки остання таким чином стала боржником, у лютому 2004 року виконавче провадження було передане до відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції.

11. Заявник звернувся зі скаргою до Селидівського міського суду на відділ державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції, вимагаючи відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішення, винесеного на його користь. 30 червня 2005 року Селидівський міський суд установив, що заявник має сплатити державне мито. Сторони не подали жодної іншої інформації щодо цього провадження.

12. Рішення від 20 березня 2000 року було частково виконано, і заявнику було виплачено 11 903 грн (1), решта боргу становить 6189,56 грн (2).

(1) Приблизно EUR 1705,52.

(2) Приблизно EUR 886,87.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Сокур проти України" (заява N 29439/02, пп. 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

I. МЕЖІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

14. Суд зазначає, що після комунікації справи з Урядом-відповідачем заявник подав нову скаргу про порушення статті 1 Першого протоколу щодо невиконання рішення на його користь.

15. На думку Суду, нова скарга не є уточненням первинної скарги заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, яка була подана до Суду приблизно два роки тому і з приводу якої сторони надали коментарі. Таким чином, Суд вважає, що є недоцільним розглядати ці питання окремо (див. "Пиряник проти України", N 75788/01, п. 20, рішення від 19 квітня 2005 року).

II. ПРИЙНЯТНІСТЬ

А. Скарги відповідно до пункту 1 статті 2 і пункту 1 статті 4 Конвенції

16. Заявник скаржився, що такий стан порушує його право на життя відповідно до пункту 1 статті 2 Конвенції, враховуючи його низький рівень життя. Суд повторює, що відповідно до його прецедентного права ні стаття 2, ні жодне інше положення Конвенції не може тлумачитись як таке, що дає особі право на певний рівень життя ("Василевський проти Польщі", N 32734/96, рішення від 20 квітня 1999 року). Більш того, заявник не довів, що він потерпає від таких злиднів, які б ставили під загрозу його життя (див. "Сокур проти України" (ухвала), N 29439/02, від 26 листопада 2002 року). З цього випливає, що ця скарга є несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції і повинна бути відхилена відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

17. Далі заявник скаржився на порушення пункту 1 статті 4 Конвенції, посилаючись на факт, що він був змушений працювати, не отримуючи за це винагороди. Суд зазначає, що заявник виконував свою роботу добровільно і йому ніколи не відмовляли у праві на оплату. Таким чином, спір торкається цивільних прав і обов'язків, але не стосується жодних елементів рабства або примусової чи обов'язкової праці у значенні цього положення (див. зазначену вище "Сокур проти України" (ухвала)). За таких умов Суд вважає, що ця частина заяви має бути відхилена як явно недостатньо обґрунтована відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.