Це рішення набуває статусу остаточного відповідно до обставин, що зазначені в пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Аістов проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 10 липня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена за заявою (N 1743/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Аістовим Віталієм Миколайовичем (далі - заявник) 26 листопада 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженими - пані 3.Бортновською, пані В.Лутковською і паном Ю.Зайцевим.

3. 2 червня 2004 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу заявника. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції він вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. 1 квітня 2006 року ця справа була передана новоутвореній п'ятій секції (пункт 5 правила 25 та пункт 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1971 році та мешкає у м. Армянськ, Автономна Республіка Крим, Україна.

6. Заявник звернувся з позовною заявою до Новогродівського міського суду Донецької області про стягнення заборгованості з заробітної плати з Державного відкритого акціонерного товариства Шахта 1/3 "Новогродівська".

7. 25 квітня 2002 року своїм рішенням Новогродівський міський суд Донецької області присудив на користь заявника 4087,29 грн(1). 5 червня 2002 року відділ державної виконавчої служби Мовогродівського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження.

(1) На той час приблизно 893,27 євро.

8. Рядом рішень господарський суд Донецької області наклав заборону на реалізацію ДВС майна шахти з огляду на процедуру банкрутства, порушену проти шахти.

9. В серпні 2004 року рішення, винесене на користь заявника, було повністю виконане.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство викладено в рішенні у справі "Сокур проти України" (заява N 29439/02, пп. 17-22, 26 квітня 2005 року).

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

11. Заявник скаржився на тривале невиконання рішення, винесеного на його користь. Він посилався на п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу. Ці статті у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів".

12. Уряд висловив заперечення щодо наявності статусу жертви у заявника і щодо вичерпання всіх національних засобів правового захисту, подібні до тих, які Суд уже відхилив у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, пп. 23-33, 27 липня 2004 року). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхилені з тих самих причин.

13. Суд приходить до висновку, що скарга заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про затримку виконання рішення Новогродівського міського суду Донецької області не є явно необгрунтованою в сенсі п. З статті 35 Конвенції. Він також не знаходить інших підстав вважати заяву неприйнятною. З тих самих причин скарга заявника відповідно до статті 1 Першого протоколу не може бути визнана неприйнятною.