Рішення набуває чинності відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редагуванню.

У справі "Кухарчук проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Єгер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 3 липня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 10437/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Кухарчуком Юрієм Миколайовичем (далі - заявник) 26 лютого 2002 року.

2. Інтереси заявника представляв п. В.Пілганчук, адвокат, який практикує у місті Києві. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 14 червня 2005 року Суд вирішив надіслати на комунікацію Уряду скаргу щодо тривалості провадження. Відповідно до п. З ст. 29 Конвенції Суд вирішив, що прийнятність та суть скарги розглядатимуться разом.

4. 1 квітня 2006 року дану справу було передано на розгляд нещодавно створеній п'ятій секції (п. 5 правила 25 і п. 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1958 року народження, проживає в місті Києві, Україна.

6. В 1994 році пані С. отримала кредит від банку "Ажіо". Оскільки пані С. не сплатила кредит, у 1995 році банк продав її квартиру п. С. Останній продав цю квартиру пані Сб., яка, в свою чергу, продала її п. Г. 22 січня 1997 року заявник придбав цю квартиру у п. Г.

7. В березні 1997 року заявник подав позов до Ватутинського районного суду м. Києва (надалі Ватутинський суд) щодо виселення пані С. та її неповнолітньої дитини з квартири. Пані С. подала зустрічний позов до суду, у якому просила визнати недійсними всі угоди про купівлю-продаж цієї квартири. Всі сторони угод про купівлю-продаж були викликані для участі у судовому розгляді справи.

8. 18 грудня 1997 року Ватутинський суд виніс рішення на користь заявника і постановив виселити пані С. разом з її дитиною.

9. 25 лютого 1998 року відповідач подала клопотання про подовження строку на касаційне оскарження. 2 березня 1998 року Ватутинський суд поновив строк, дійшовши висновку, що недодержання строку оскарження судового рішення відбулося не з вини відповідача.

10. 1 квітня 1998 року Київський міський суд (далі Київський суд) відхилив касаційну скаргу відповідача на судове рішення від 18 грудня 1997 року.

11. 13 квітня 1999 року у відповідь на скаргу відповідача заступник Генерального прокурора України направив до президії Київського суду протест щодо перегляду справи заявника. 26 квітня 1999 року президія задовольнила протест, скасувала судові рішення від 18 грудня 1997 року і від 1 квітня 1998 року і направила справу на новий розгляд. У постанові президії зазначалось, що суди нижчої інстанції допустили помилки у тлумаченні фактів і права щодо цієї справи.

12. 23 листопада 1999 року Ватутинський суд виніс рішення на користь заявника.

13. 24 грудня відповідач подала позов про подовження строку на подання касаційної скарги. 5 січня 2000 року Ватутинський суд надав відповідачу відстрочку, дійшовши висновку, що прострочення терміну оскарження судового рішення відбулося не з її вини.

14. 23 лютого 2000 року Київський суд скасував рішення від 23 листопада 1999 року і направив справу на новий розгляд.

15. 9 лютого 2001 року Ватутинський суд ухвалив рішення не на користь заявника.

16. 23 лютого 2001 року заявник подав касаційну скаргу на рішення від 9 лютого 2001 року. 12 березня 2001 року Ватутинський суд поновив заявнику строк для оскарження рішення, оскільки його не було своєчасно повідомлено про рішення від 9 лютого 2001 року.

17. 11 квітня 2001 року Київський суд скасував рішення від 9 лютого 2001 року і направив справу на новий розгляд на підставі того, що суд першої інстанції розглядав справу за відсутності пп. Г. і С, пані Сб. і третіх сторін у справі - п. А. та п. К., яких не було повідомлено про судове засідання.

18. Рішеннями від 28 серпня і 26 вересня 2001 року Ватутинський суд припинив розгляд позову заявника і зустрічного позову відповідача у зв'язку з неявкою сторін у судові засідання.

19. 7 березня 2002 року заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду України на рішення від 28 серпня 2001 року, про винесення якого його було повідомлено 15 лютого 2002 року.

20. 20 лютого 2003 року Верховний Суд України скасував рішення від 28 серпня 2001 року і направив справу на новий розгляд на підставі того, що Ватутинський суд не повідомив заявника про дату і місце судового засідання, яке відбулось 28 серпня 2001 року.

21. 6 липня 2004 року Деснянський районний суд м. Києва (колишній Ватутинський суд) виніс рішення на користь заявника і постановив виселити пані С. разом з усіма іншими особами, які проживали у квартирі. Суд зазначив у рішенні, що заявник придбав квартиру на законних підставах.

22. 4 серпня 2004 року відповідач оскаржила рішення від 6 липня 2004 року. 25 серпня 2004 року Деснянський районний суд м. Києва надав відповідачу відстрочку для усунення недоліків її апеляційної скарги.

23. У невизначену дату відповідач подала до того самого суду виправлений варіант своєї апеляційної скарги.

24. 9 листопада 2004 року Київський міський апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу відповідача на судове рішення від 6 липня 2004 року.

25. 14 квітня 2005 року палата у складі трьох суддів Верховного Суду України відмовила у задоволенні касаційної скарги.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

26. Заявник скаржився, що тривалість судового розгляду його справи не відповідає вимозі "розумного строку", як передбачається п. 1 статті 6 Конвенції, і яка у відповідній частині передбачає наступне:

"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

А. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

27. Суд дійшов висновку, що дана скарга не є очевидно необґрунтованою, як це визначається п. З статті 35 Конвенції. Суд також зазначив, що скарга не є неприйнятною до розгляду за будь-яких інших підстав. Таким чином, її слід вважати прийнятною до розгляду Судом.

Б. ЩОДО СУТІ ЗАЯВИ

1. Період, який береться до уваги

28. Уряд зазначив, що період, який слід брати до уваги, починається з 11 вересня 1997 року, коли Україною було визнано право на подання індивідуальної заяви до Суду, і закінчується 14 квітня 2005 року, коли Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу відповідача.

29. Заявник стверджував, що період розпочався з 21 березня 1997 року, коли він подав свою скаргу до національного суду.

30. Суд зауважив, що судовий розгляд справи розпочався у березні 1997 року і закінчився у квітні 2005 року. Загальна тривалість становила приблизно сім років, за виключенням періоду з 1 квітня 1998 року по 26 квітня 1999 року, коли справа не розглядалась судами. Суд нагадав, що Конвенція набула чинності відносно України 11 вересня 1997 року і, таким чином, період, розгляд якого входить до компетенції Суду згідно з правилом ratione temporis, складає шість років і вісім місяців.