Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сілін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Єгер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 19 червня 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте в той день:

1. Справа порушена за заявою (N 23926/02), яку подали до Суду 14 червня 2002 року проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) громадяни України пани Сергій Миколайович та Костянтин Миколайович Сіліни (заявники).

2. Заявників представляла їх мати, пані Т.Сіліна. Уряд України (Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані В.Лутковською.

3. 23 червня 2005 року Суд вирішив направити Уряду держави-відповідача скаргу щодо тривалості цивільного провадження. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.

4. 1 квітня 2006 року ця справа була передана до новоствореної п'ятої секції (пункт 5 правила 25 та пункт 1 правила 52).

5. Заявники, пан Сергій Миколайович Сілін, 1982 р.н., та пан Костянтин Миколайович Сілін, 1985 р.н., є братами, проживають у місті Запоріжжі, Україна.

6. У вересні 1997 року право на проживання у квартирі державної форми власності, де проживав батько заявників до своєї смерті (29 грудня 1996 року), перейшло до пана С.

I. ЦИВІЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

7. 2 грудня 1997 року заявники звернулися до Ленінського районного суду міста Запоріжжя (Ленінський районний суд) з позовом до ВАТ "Запоріжсталь", Запорізької міської державної адміністрації та пана С. Заявники вимагали визнати їх право на проживання у спірній квартирі. Вони стверджували, що проживали у спірній квартирі до 1997 року, у жовтні 1997 року їх незаконно виселили з цієї квартири. 27 грудня 1997 року ВАТ "Запоріжсталь" надало свої зауваження на позов заявників.

8. За інформацією Уряду, після завершення підготовки справи до судового розгляду, що включала в себе проведення бесіди із сторонами у справі та витребування необхідних документів, суд призначив розгляд справи на 6 травня 1998 року.

9. Із 20 судових засідань, що відбулися між груднем 1997 року та жовтнем 2000 року, 14 були відкладені у зв'язку з відсутністю або за клопотанням пана С. або представника ВАТ "Запоріжсталь". 11 грудня 1998 слухання справи було відкладене до 29 січня 1999 року за клопотанням заявників.

10. Слухання у справі не відбувалися у періоди з 2 грудня 1997 року до 6 травня 1998 року, з 24 липня до 27 жовтня 1998 року, з 29 березня до 18 червня 2000 року та з 18 червня до 5 жовтня 2000 року. Уряд зазначив, що не має інформації щодо ходу розгляду справи за період між 3 червня та 26 жовтня 1999 року, оскільки протоколи судових засідань були знищені внаслідок пошкодження будівлі суду. Заявники стверджують, що за цей період слухання у справі не відбувалися.

11. 29 березня 2000 року за заявою представника ВАТ "Запоріжсталь" суд притягнув як співвідповідача у справі КП "ПРЕЖО N 14", оскільки це підприємство було останнім власником спірної квартири.

12. 5 жовтня 2000 року суд задовольнив позов заявників.

13. 21 листопада 2000 року Запорізький обласний суд, розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Запоріжсталь", скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд.

14. 28 березня 2001 року заявники звернулися до суду з клопотанням про витребування у прокуратури міста Запоріжжя копій документів щодо їх скарги про порушення кримінального законодавства, яка розглядалася прокуратурою у вересні 2000 року (див. нижче п. 18). Того самого дня суд задовольнив клопотання та відклав розгляд справи до надання прокуратурою відповіді.

15. У невизначену дату прокуратура надала суду необхідні документи.

16. 6 лютого 2002 року суд у складі колегії із трьох суддів відмовив у задоволенні позовних вимог заявників. Суд зауважив, що заявники не проживали у спірній квартирі та не набули права проживати в ній. Суд також зазначив, що квартира не була передана у приватну власність, яка могла б перейти до заявників. Національний суд звернув увагу на те, що заявники користувалися правом проживання в іншій квартирі, яка спочатку знаходилася у державній власності. Мати заявників отримала останню свою квартиру шляхом приватизації.

17. 18 квітня 2002 року та 21 лютого 2003 відповідно апеляційний суд Запорізької області та Верховний Суд України відхилили апеляційну (касаційну) скаргу заявників та залишили без змін рішення суду першої інстанції від 6 лютого 2002 року.

II. СКАРГИ ЗАЯВНИКІВ ЩОДО ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

18. У невстановлену дату заявники звернулися до відділу міліції та прокуратури з декількома скаргами стосовно їх незаконного виселення з квартири. У вересні 2000 року скарги заявників були розглянуті та відхилені як необґрунтовані. Органи внутрішніх справ та прокуратура відмовили в порушенні кримінальної справи за цим фактом. Заявники не оскаржили це рішення у національних судах.

I. СКАРГА ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

19. Заявники стверджують, що тривалість провадження у цій справі порушує вимогу "розумного строку", передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає таке:

"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

А. Щодо прийнятності

20. Суд зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд далі зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно ця заява має бути визнана прийнятною.

Б. Щодо суті

21. Суд зауважує, що оскаржуване провадження розпочалося у грудні 1997 року та було завершено у лютому 2003 року. Загальний строк розгляду справи становить близько п'яти років та трьох місяців.

22. Суд вкотре зазначає, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися в світлі конкретних обставин справи з врахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних державних органів, важливість предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших, справу Frydlender v. Franse [GC], N 30979/96, параграф 43, ECHR 2000-VII).

1. Складність справи

23. Уряд стверджував, що справу ускладнював той факт, що 27 грудня 1997 року ВАТ "Запоріжсталь" подала до суду зустрічний позов.

24. Заявники не погодилися із ствердженням Уряду. Вони зазначили, що зустрічний позов під час розгляду їх справи не подавався.

25. Суд звертає увагу на те, що спір перш за все стосувався права на проживання у квартирі державної форми власності. Національні суди мали встановити, чи набули заявники право проживати у цій квартирі, чи проживали вони у ній фактично, чи була ця квартира їх власністю. Національні суди у своїх рішеннях спиралися на письмові докази, надані сторонами, та на свідчення чотирьох свідків, які давали свідчення у суді. Спираючись на матеріали, які надані Суду, він зазначає, всупереч твердженням Уряду, що у цій праві зустрічний позов не подавався. Таким чином, Суд приходить до висновку, що предмет спору у цій справі не можна розглядати як такий, що має значний ступінь складності.

2. Поведінка заявника

26. Уряд стверджував, що заявники відповідальні за затримку у провадженні більше ніж на дванадцять місяців, оскільки слухання справи відкладалися 11 грудня 1998 року та 28 березня 2001 року за їх клопотаннями (див. вище пп. 9 та 14). Відповідно до позиції Уряду затримка на одинадцять місяців була спричинена тим фактом, що заявники оскаржували рішення від 6 лютого та 18 квітня 2002 року.

27. Заявники не погоджувались.

28. Суд зазначає, що заявники сприяли тривалості провадження шляхом подання клопотання про відкладення слухання справи 11 грудня 1998 року (до 29 січня 1999 року). Суд також зазначає, що заявники зверталися із заявою про витребування документів, які пов'язанні із розглядом їхніх кримінальних скарг (див. вище п. 18). Але це клопотання не може пояснити бездіяльність суду впродовж усього періоду до лютого 2002 року. Суд вважає, що витребування зазначених документів у інших державних органів не мало б тривати довго.

29. Суд звертає увагу на те, що заявники оскаржували рішення від 6 лютого та 18 квітня 2002 року у вищестоящі суди. Проте їх не можна звинувачувати за те, що вони використовують засоби, надані їм відповідно до національного законодавства для захисту своїх інтересів. Це не могло значно вплинути на тривалість цивільного провадження.