Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Дульський проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

пані Р.Єгер (Mrs R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (Ms C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 9 травня 2006 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте цього дня:

1. Справа порушена за заявою (N 61679/00) проти України, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Іваном Івановичем Дульським (далі - заявник) 29 грудня 1999 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Валерія Лутковська.

3. 15 січня 2002 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію з Урядом. Відповідно до п. 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглянути питання щодо прийнятності та суті заяви разом.

4. 1 квітня 2006 року заяву було направлено до нещодавно створеної п'ятої секції (п. 5 правила 25 і п. 1 правила 52).

5. Заявник народився у 1926 році і мешкає у м. Ялті. Заявник страждає на хвороби, результатом яких є найвищий ступінь недієздатності, серед яких артеріальна гіпертензія, склероз церебральних судин та циркуляторна енцефалопатія. У 1988 році державні органи надали заявникові спеціально обладнаний автомобіль для того, щоб полегшити його пересування.

А. Початок справи

6. 9 червня 1997 року автомобіль заявника було ушкоджено в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля, яким керувала пані Ф.

7. Того ж дня офіцер ДАІ склав протокол, зазначивши, що заявник є винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, і порушив адміністративне провадження проти нього. 19 червня 1997 року заступник начальника відділу міліції м. Ялти закрив провадження за відсутністю вини.

8. 12 липня 1997 року той самий офіцер ДАІ визнав, що пані Ф. є винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, й призначив їй штраф у розмірі 40,00 грн (1).

(1) Приблизно 7,00 ЄВРО.

9. 26 серпня 1997 року Ялтинський міський суд скасував протокол від 12 липня 1997 року і зобов'язав міліцію провести подальше розслідування справи. Він зауважив, що міліція при прийнятті рішення керувалась висновками, що були зроблені людиною, компетентність якої давати офіційну експертну оцінку не була перевірена.

10. 25 вересня 1997 року міліція підготувала інший протокол, в якому повторювала свої висновки, зроблені 12 липня 1997 року. Міліція, однак, не могла порушити адміністративне провадження проти пані Ф. у зв'язку зі спливом строків давності.

Б. Перший етап провадження

11. В липні 1997 року заявник звернувся до Ялтинського міського суду (далі - Ялтинський суд) з позовом до пані Ф., вимагаючи компенсації. Заявник стверджував, що йому було завдано матеріальної та нематеріальної шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Відповідно до тверджень заявника його автомобіль став непридатним для користування і його було знято з реєстрації.

12. 22 серпня та 5 вересня 1997 року справу було відкладено до отримання результатів розгляду адміністративної справи пані Ф., яку було порушено у результаті дорожньо-транспортної пригоди.

13. 11 вересня 1997 року заявник оскаржив це процесуальне рішення від 5 вересня 1997 року до Верховного Суду Автономної Республіки Крим (далі - АРК).

14. 6 жовтня 1997 року Верховний Суд АРК відхилив скаргу заявника.

15. У листопаді 1997 року Ялтинський суд відхилив клопотання відповідача щодо проведення експертизи дорожньо-транспортної пригоди.

16. 3 грудня 1997 року заявник доповнив свої попередні вимоги.

17. 5 грудня 1997 року суд вирішив справу на користь заявника і зобов'язав пані Ф. сплатити йому компенсацію в розмірі 1641 грн (2).

(2) Приблизно 266,00 ЄВРО.

18. 19 січня 1998 року Верховний Суд АРК відклав розгляд касаційної скарги відповідача у зв'язку з тим, що заявник не з'явився на слухання справи.

19. 9 лютого 1998 року Верховний Суд АРК скасував рішення суду першої інстанції і направив справу на новий розгляд.

20. 17 квітня 1998 року Ялтинський суд призначив експертизу дорожньо-транспортної пригоди за рахунок відповідача та відклав розгляд справи.

21. 29 вересня 1998 року Ялтинський суд отримав висновок експертизи.

22. 16 жовтня 1998 року суд відклав слухання у справі у зв'язку із хворобою заявника.

23. 4 листопада 1998 року заявник подав клопотання до суду про відвід судді, який розглядав справу.

24. 5 листопада 1998 року справу було передано на розгляд іншому судді того ж суду.

25. 1 грудня 1998 року слухання у справі було відкладено за клопотанням заявника.

26. 2 грудня 1998 року суд розглянув конкретні обставини справи та відклав слухання до 10 грудня 1998 року.

27. 10 грудня 1998 року суд переніс слухання на 12 січня 1999 року для того, щоб відповідач мав можливість ознайомитись з матеріалами справи.

28. 10 грудня 1998 року заявник подав клопотання про відвід судді, який розглядав справу.

29. 12 січня 1999 року суд відхилив скаргу заявника стосовно відводу судді.

30. Того самого дня він частково задовольнив позовні вимоги заявника та зобов'язав пані Ф. сплатити йому 620,50 грн (1) за завдану йому моральну шкоду. Суд вирішив, спираючись на висновки експертизи, що сторони рівною мірою відповідальні за дорожньо-транспортну пригоду.

(1) Приблизно 100 ЄВРО.

31. 15 січня 1999 року заявник звернувся до суду з клопотанням відкласти розгляд справи у зв'язку з його хворобою.

32. 15 березня 1999 року Верховний Суд АРК скасував рішення Ялтинського суду і направив справу на новий розгляд.

33. 19 серпня 1999 року слухання у Ялтинському суді відкладено у зв'язку з хворобою судді.

34. 13 вересня 1999 року голова Ялтинського суду передав справу іншому судді.

35. 19 жовтня 1999 року пані Ф. подала зустрічний позов, вимагаючи компенсації. Пані Ф. стверджувала, що вона зазнала моральної травми в результаті дорожньо-транспортної пригоди і вимушена пройти курс лікування в психіатричній клініці. Далі вона стверджувала, що заявник навмисно повідомив третій особі інформацію про її хворобу, про яку він дізнався під час розгляду справи.

36. 25 жовтня 1999 року заявник вдруге змінив свої вимоги. Він просив більшої суми відшкодування.

37. 10 грудня 1999 року виконуючий обов'язки заступника Голови Верховного Суду АРК передав справу до Алуштинського міського суду (далі - Алуштинський суд).

38. 3 лютого 2000 року Алуштинський суд призначив іншу експертизу дорожньо-транспортної пригоди за рахунок заявника і зупинив провадження у справі.

39. 27 березня 2000 року Верховний Суд АРК відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника на ухвалу суду від 3 лютого 2000 року.

40. 14 червня 2000 року Верховний Суд АРК повідомив заявника, що клопотання про перегляд ухвали від 3 лютого 2000 року в порядку нагляду було відхилено.

41. 26 червня 2000 року Алуштинський суд надіслав матеріали справи на експертизу, яку не було проведено, оскільки заявник не мав можливості заплатити за неї.

42. 16 січня 2001 року справу було повернуто до Алуштинського суду.

43. 6 лютого 2001 року суд відклав слухання справи у зв'язку з тим, що заявник не з'явився.

44. 22 лютого 2001 року Алуштинський суд залишив справу без розгляду у зв'язку з неявкою сторін у судове засідання.

45. 9 квітня 2001 року Верховний Суд АРК скасував рішення Алуштинського суду від 22 лютого 2001 року та передав справу на новий розгляд. Він звернув увагу на відсутність документально підтверджених доказів у матеріалах справи, які б свідчили, що заявника дійсно викликали на слухання у справі 22 лютого 2001 року.

46. Слухання, призначені на 6 серпня та 1 жовтня 2001 року, були відкладені у зв'язку з клопотанням заявника, в якому він вимагав участі пана Ф., чоловіка відповідача, як співвідповідача у справі та заперечував проти проведення слухань за відсутності останнього.

47. 15 жовтня 2001 року суд розглянув обставини справи та переніс слухання до отримання додаткових документів.

48. 12 листопада 2001 року суд, беручи до уваги клопотання відповідачів, проти якого заперечував заявник, призначив проведення судово-медичної експертизи психічного стану пані Ф. та зупинив розгляд справи.

49. 5 лютого 2002 року експертизу було проведено.

50. 25 лютого 2002 року суд переніс розгляд справи у зв'язку з тим, що відповідачі не з'явились.

51. 12 березня 2002 року суд розглянув обставини справи.

52. 14 березня 2002 року суд виніс рішення, яким він відхилив позов заявника та зустрічний позов відповідача. Посилаючись на результати експертизи 1998 року, суд визнав, що сторони рівною мірою відповідальні за дорожньо-транспортну пригоду.

53. 24 квітня 2002 року суд вніс певні редакційні зміни у рішення від 14 березня 2002 року.

54. 27 травня 2002 року Апеляційний суд АРК залишив рішення суду першої інстанції без змін.

55. 19 вересня 2002 року той самий суд продовжив заявникові строк подачі касаційної скарги.

56. 28 травня 2003 року Верховний Суд України встановив, що заявник не дотримався всіх формальностей, передбачених процедурою подання касаційної скарги, і відмовив у прийнятті скарги заявника.

57. 2 липня 2003 року Алуштинський суд надав заявникові час для виправлення недоліків касаційної скарги.

58. 17 липня 2003 року заявник подав до Алуштинського суду виправлену касаційну скаргу.

59. 1 лютого 2005 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника як необґрунтовану.

В. Другий період провадження

60. У липні 1999 року заявник подав скаргу прокурору, в якій він стверджував, що 12 липня 1999 року його побив голова Ялтинського суду п. Р.

61. 17 серпня 2000 року прокурор міста Ялти відмовив у відкритті кримінальної справи, вирішивши, що вищезазначена скарга є необґрунтованою.

62. 20 жовтня 2004 року прокуратура АРК скасувала постанову від 17 серпня 2000 року та призначила подальше розслідування за скаргою заявника.

63. 10 листопада 2004 року прокуратура міста Ялти відмовилась розпочати кримінальне розслідування у справі, не знайшовши фактичного підтвердження тверджень заявника.

64. Заявник не оскаржив постанову від 10 листопада 2004 року у національному суді.

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

65. Суд зауважує, що після направлення справи на комунікацію державі-відповідачу заявник подав нові скарги, стверджуючи, що 7 липня 2004 року п. Ф., співвідповідач у першому періоді провадження, побив його, а державні органи влади не порушили кримінальну справу.

66. На думку Суду, нові скарги не є уточненням первісної заяви заявника до Суду, яка була подана приблизно на п'ять років раніше і щодо якої сторони надали свої зауваження. Таким чином, Суд вважає, що недоречно зараз розглядати ці питання окремо (див. рішення у справі "Піряник проти України", N 75788/01, п. 20, від 19 квітня 2005 року).

II. СКАРГИ ЩОДО ТРИВАЛОСТІ ПЕРШОГО ПЕРІОДУ ПРОВАДЖЕННЯ

67. Заявник скаржився, що тривалість першого періоду провадження суперечила вимозі "розумного строку", яка передбачена п. 1 статті 6 Конвенції, що передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом..."

А. Прийнятність

68. Уряд стверджував, що тривалість провадження у цій справі не була нерозумною, а також не було значних затримок, які можна було б віднести на рахунок національних органів влади. Зокрема, він стверджував, що з вини заявника затримки у розгляді справи мали місце.

69. Уряд стверджував, що періоди з 17 квітня до 29 вересня 1998 року, з 26 червня 2000 року до 16 січня 2001 року та з 12 листопада 2001 року до 5 лютого 2002 року мають бути виключені із загального періоду провадження у сенсі п. 1 статті 6 Конвенції, оскільки провадження протягом цих періодів було зупинено до отримання результатів експертизи.

70. Заявник не погодився.

71. Суд не погоджується з позицією Уряду, що періоди, протягом яких провадження було зупинено до отримання висновків експертизи, мають бути виключені із загального періоду, який розглядається. Експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури. Більше того, Суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання. Відповідно сам факт, що провадження було зупинено, не виключає періоди, які розглядаються, із загальної тривалості провадження, розумність якої Суд розглядатиме нижче.