Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Крячков проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr. R.Maruste),

пані Р.Єгер (Mrs R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdierk), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 9 травня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте в той день:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 7497/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Крячковим Віктором Миколайовичем (далі - Заявник) 15 вересня 2001 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 2 липня 2003 року Суд вирішив комунікувати Уряду скаргу заявника. На підставі положень п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. 1 квітня 2006 року ця справа була передана в заново затверджену п'яту секцію (п. 5 правила 25 та п. 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, 1958 року народження, мешкає в м. Макіївці Донецької області.

6. Заявник працює в Державному відкритому акціонерному товаристві "Шахта "Зуєвська".

A. Перше провадження

7. У 2000 році заявник порушив справу в Харцизькому міському суді проти свого роботодавця, вимагаючи відшкодування заборгованості по заробітній платі та компенсації.

8. 6 листопада 2000 року суд виніс рішення на користь заявника та зобов'язав компанію виплатити йому 860 грн. 90 коп. (приблизно 142 ЄВРО). Рішення не було оскаржене та набуло статусу остаточного 17 листопада 2000 року.

9. 6 грудня 2000 року державна виконавча служба Жданівського міського управління юстиції відкрила виконавче провадження.

10. Відповідно до тверджень Уряду двома платіжними дорученнями від 16 та 18 вересня 2003 року кошти в повній сумі, присудженій рішенням суду, було перераховано на банківський рахунок заявника. Заявник не заперечив цей факт.

B. Друге провадження

11. В 2001 році заявник порушив справу в Харцизькому міському суді проти свого роботодавця, вимагаючи відшкодування заборгованості по заробітній платі та підвищених сум допомоги у зв'язку з непрацездатністю, які, на думку заявника, неточно були нараховані відповідачем.

12. 7 травня 2001 року суд частково задовольнив вимоги заявника. Суд зобов'язав компанію виплатити заявнику 975 грн. 94 коп. (приблизно 161 ЄВРО) заборгованості по заробітній платі та 590 грн. (приблизно 98 ЄВРО) компенсації нематеріальної шкоди, та відхилив вимоги заявника щодо збільшення розмірів відшкодування матеріальної допомоги за непрацездатність.

13. Заявник не оскаржував це рішення в касаційному порядку, оскільки не довіряв судовій владі.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Ромашов проти України" (рішення від 27 липня 2004 року, заява N 67534/01, пп. 16 - 18).

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

A. Скарга щодо невиконання рішення від 6 листопада 2000 року

15. Заявник скаржився згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції на неспроможність державних органів вчасно виконати рішення Харцизького міського суду від 6 листопада 2000 року. У п. 1 ст. 6 Конвенції у відповідних частинах передбачено таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення..."

16. Уряд висунув заперечення щодо статусу жертви заявника та вичерпання ним національних засобів захисту, подібні тим, що вже були відхилені Судом у справі "Ромашов проти України" (зазначеній вище, пп. 23 - 33). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхилені з тих же підстав.

17. Суд вважає, що скарга заявника згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про затримку виконання рішення Харцизького міського суду від 6 листопада 2000 року піднімає важливі питання фактів та права згідно з Конвенцією, встановлення яких потребує розгляду по суті. Суд не знаходить підстав для проголошення цієї частини скарги неприйнятною.

B. Інші скарги

1. Справедливий судовий розгляд

18. Заявник також скаржиться по суті згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції щодо результату другого провадження в національних судах, оскільки Харцизький міський суд в своєму рішенні від 7 травня 2001 року не задовольнив його вимоги щодо підвищених сум матеріальної допомоги по інвалідності (непрацездатності).

19. Суд повторює, що правило вичерпання національних засобів захисту, згадане в п. 1 ст. 35 Конвенції, зобов'язує заявників використовувати в першу чергу відповідні засоби захисту, які зазвичай доступні та достатні в національній правовій системі при їх використанні отримати відшкодування за стверджувані порушення. Суд зауважує, що заявник не оскаржив в касаційному порядку в Донецький обласний суд рішення від 7 травня 2001 року. Суд також нагадує, що наявність сумніву щодо успіхів використання відповідного засобу захисту, який не є явно марним, не є поважною причиною для невикористання національних правових засобів (див. рішення у справі "Ван Оустервік проти Бельгії" від 6 листопада 1980 року, Series A по. 40, р. 18, п. 37, та "А. В. проти Недерландів", N 37328/97, 29 січня 2002 року, п. 72). Відповідно заявник не використав всі засоби національного захисту, доступні в рамках законодавства України. Таким чином, ця частина заяви має бути відхилена згідно з п. 1 та п. 4 ст. 35 Конвенції.