Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кобцев проти України"

Європейський Суд з прав людини (Друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. В.Буткевич,

пані А.Мулароні,

пані Е.Фура-Сандстрьом,

п. Д.Йочєнє,

п. Д.Попович, судді,

та пані С.Доллє, Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 14 березня 2006 року,

виносить рішення, яке було прийняте вказаною датою:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 7324/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Олександром Миколайовичем Кобцевим (далі - заявник) 14 вересня 2001 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим: пані В.Лутковською.

3. 21 січня 2005 року Суд вирішив надіслати скаргу заявника на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглянути заяву щодо суті разом з питанням про її прийнятність.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1950 року та проживає у місті Києві.

1. Досудове розслідування

5. 30 жовтня 1998 року два співробітника міліції під час розслідування вбивства обшукали дім заявника. Вони знайшли дев'ять патронів до мисливської зброї й заарештували заявника за незаконне зберігання зброї. У той же день міліцією було розпочато розслідування проти заявника.

6. 31 жовтня 1998 року заявника було допитано як підозрюваного.

7. 3 листопада 1998 року справу було направлено до слідчого відділу Залізничного РУ ГУМВС у м. Києві. Призначений слідчий звинуватив заявника в незаконному зберіганні боєприпасів і санкціонував обрання запобіжного заходу у вигляді взяття його під варту.

8. 10 листопада 1998 року слідчий призначив проведення балістичної експертизи патронів, знайдених у будинку заявника, щоб встановити, чи належать знайдені патрони до категорії боєприпасів. Висновок експерта був поданий 20 листопада 1998 року.

9. 4 грудня 1998 року слідчий допитав свідків і 10 грудня 1998 року - співробітників міліції, що проводили обшук у будинку заявника.

10. 11 грудня 1998 року справу було передано до Ленінградського РУ ГУМВС у м. Києві. 24 грудня 1998 року справу до свого провадження прийняв слідчий цього відділу.

11. Розслідування було закінчене 30 грудня 1998 року, і заявникові і його захисникові було надано можливість ознайомитися з матеріалами справи. 11 січня 1999 року вони закінчили її вивчення. 12 січня 1999 року захисник заявника безуспішно клопотав до слідчого закрити справу за відсутністю складу злочину.

12. 18 січня 1999 року обвинувальний висновок було підписано прокурором і направлено до Ленінградського районного суду у місті Києві (далі - районний суд).

2. Судове провадження

13. 1 лютого 1999 року суддя районного суду викликав заявника в судове засідання. У своїй ухвалі суддя також зазначив, що тримання під вартою заявника залишається без змін.

14. Суд проводив слухання 16 березня, 16 квітня, 17 та 24 травня 1999 року. Два призначені засідання були скасовані: 4 березня 1999 року були відсутні свідки (суд постановив забезпечити явку в примусовому порядку на наступні засідання), а 4 травня 1999 року за ініціативою судді. 16 квітня та 17 травня 1999 року суддя з'ясовував обставини справи, але відклав справу через нез'явлення свідків.

15. 25 травня 1999 року захисник звернувся з клопотанням про направлення справи на додаткове розслідування. 27 травня 1999 року районний суд задовольнив це клопотання, посилаючись на недолік вагомих доказів, що були зібрані слідчими органами. Тією самою ухвалою суду заявника було звільнено під заставу (сума застави в розмірі - 5100 грн (1) була внесена до прокуратури).

(1) Близько 768 ЄВРО.

16. 24 червня 1999 року Київський міський суд (далі - міський суд) задовольнив подання прокуратури, відмінивши ухвалу про повернення справи на додаткове розслідування. Суд вважає, що помилки чи недоліки, які були допущені, можуть бути виправлені протягом судового провадження.

17. Від липня до грудня 1999 року провадження у справі було призупинено у зв'язку з касаційною скаргою заявника стосовно повторного перегляду судом вищої інстанції ухвали міського суду. 2 грудня 1999 року Верховний Суд України відхилив його касаційну скаргу.

18. 23 лютого 2000 року районний суд поновив провадження, і 28 лютого 2000 року заявника визнано винним у незаконному зберіганні боєприпасів і засуджено до позбавлення волі умовно з іспитовим строком на 3 роки. Суд керувався в основному матеріалами обшуку міліцією та висновком експерта, згідно з яким знайдені набої в квартирі заявника без сумніву підпадають під дію ст. 222 Кримінального Кодексу України. Заявник та прокуратура подали апеляції. 6 квітня 2000 року міський суд скасував вирок районного суду від 28 лютого 2000 року і направив справу на новий розгляд.

19. У червні 2000 року міський суд відновив провадження у справі. Між червнем та вереснем 2000 року було проведено п'ять слухань (12 та 23 червня, 12 липня, 30 серпня та 13 вересня 2000 року), протягом яких заслухали п'ятьох свідків та експерта. Оскільки один невідомий свідок не з'явився, судове засідання було перенесено.

20. 13 вересня 2000 року районний суд, за клопотанням заявника, направив справу на додаткове розслідування. Суд встановив, що ні заявник, ні свідки не були присутні, коли співробітники міліції знайшли в будинку заявника патрони. Більше того, постанова на проведення обшуку була отримана з порушенням процесуальних правил, а протокол обшуку був виданий аж 30 жовтня 1998 року з підписами заявника та свідків. Суд також звертає увагу на те, що висновок експерта не може використовуватись як доказ, адже його було проведено з порушеннями процедурних вимог.

3. Провадження після суду

21. 25 жовтня 2000 року слідчий Ленінградської районної прокуратури закрив провадження у зв'язку з відсутністю складу злочину. Слідчий посилався переважно на ті ж обставини, які брав до уваги суд при направленні справи на додаткове розслідування.

22. Заявник стверджував, що не був ознайомлений з цим рішенням. У квітні 2001 року його захисник подав адміністративну скаргу відповідно до п. 8 ст. 248 Цивільно-процесуального кодексу України, оскаржуючи відсутність зрушень у розслідуванні.

23. Уряд стверджував, що заявника було повідомлено вчасно про закінчення його справи, і що адміністративною скаргою він оскаржував постанову слідчого від 25 жовтня 2000 року. Однак ухвала районного суду від 20 квітня 2001 року вказує, що заявник оскаржував не закриття справи, а її зупинення. Більше того, у своїй скарзі він наполягав на закритті справи у зв'язку з відсутністю складу злочину.

24. У вищезгаданій ухвалі від 20 квітня 2001 року районний суд постановив, що не має юрисдикції розглянути адміністративні скарги заявника, оскільки дії чи бездіяльність слідчих органів можуть бути розглянуті лише в межах провадження у кримінальній справі. 20 червня 2001 року міський суд підтримав цю ухвалу.

25. Заявник стверджував, що поки він не звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, вимагаючи інформацію стосовно руху справи, прокуратура м. Києва не повідомила його листом від 12 жовтня 2001 року про закриття провадження. 26 жовтня 2001 року слідчий прокуратури Ленінградського району виніс постанову про повернення застави заставодавцю.

26. Тим часом 13 жовтня 2001 року заявник подав скаргу до Київської міської прокуратури стосовно компенсації за незаконне кримінальне переслідування. Результат цього невідомий, хоча, судячи з подальшого розвитку подій (див. пункт 27 нижче), скаргу було залишено без уваги.

27. 30 листопада 2001 року Київська міська прокуратура скасувала постанову від 25 жовтня 2000 року про закриття провадження проти заявника як передчасну і відновила розслідування щодо можливого порушення.

28. 25 грудня 2001 року слідчий прокуратури Святошинського району закрив провадження у зв'язку з відсутністю складу злочину.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

1. Кримінальний кодекс України 1960 року

29. Стаття 222 Кодексу говорить, що:

"Незаконне... зберігання ... вогнепальної зброї (окрім гладкоствольної мисливської), боєприпасів чи вибухових речовин без дозволу ... карається позбавленням волі строком від двох до семи років".

2. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року

30. Стаття 6 Кодексу перераховує причини можливого закриття провадження, у тому числі й відсутність складу злочину.

31. Ст. 70, 71, 135 та 136 Кодексу зобов'язують свідка, викликаного до суду чи слідчих органів, з'явитися й дати свідчення. У разі нез'явлення на виклик правоохоронні органи можуть застосувати примусові заходи. Свідки, що повторно не з'являються до суду без поважних причин, можуть бути притягнуті до відповідальності на підставі Кодексу про адміністративні правопорушення.

32. Розділ 19 (ст. 206-211) Кодексу визначають підстави призупинення кримінального провадження.

33. Ст. 148-150 (основні принципи застосування превентивних заходів) і ст. 155 (умови застосування заходів щодо взяття під варту) можуть бути знайдені в рішенні від 5 квітня 2005 року у справі "Невмержицький проти України" (N 54825/00, п. 54, ECHR 2005-... (витяги).

Ст. 154-1 Кодексу (умови застави) і відповідні положення Постанови пленуму Верховного Суду України N 6 від 26 березня 1999 року стосовно практичного застосування застави як превентивного заходу міститься в ухвалі від 10 грудня 2002 року у справі Koval v. Ukraine (N 65550/01).

34. У ст. 212 зазначено, що по завершенні розслідування слідчий або пред'являє обвинувачення, або закриває справу.

Відповідно до ст. 213 слідчий може закрити справу як при наявності підстав, так і при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

П. 2 ст. 227 уповноважує прокурора скасовувати незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання.

У даний час розділ 22 (ст. 234 - 236-6), який регулює процедуру оскарження постанови слідчого, не містить право захисту оскаржувати порушення чи поновлення кримінального провадження.

3. Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" від 1994 року

35. Відповідно до ст. 1 Закону громадяни мають право на компенсацію шкоди, вчиненої під час:

1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Ст. 2 Закону (ratione personae розділ цього Закону) можуть бути знайдені у рішенні від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (N 38722/02, п. 52).

36. Ст. 12 проголошує, що розмір відшкодовуваної шкоди визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПП. 1 ТА 5 СТ. 5 КОНВЕНЦІЇ

37. Заявник скаржиться на незаконний арешт, посилаючись на пп. 1, 5 ст. 5 Конвенції.

38. Суд повторює, що в разі відсутності прийнятних національних засобів захисту перебіг шестимісячного строку починається з моменту діяння, що становить стверджуване порушення Конвенції [Al Akidi v. Bulgaria (ухвала), N 35825/97, від 19 вересня 2000 року). Суд відзначає, що заявник був звільнений з-під арешту 27 травня 1999 року, тобто більш ніж за шість місяців перед тим, як заява була подана до Суду. Шестимісячний термін стосовно скарги заявника відповідно до п. 5 ст. 5 Конвенції розпочався в той самий час (Ocalan v. Turkey (ухвала), N 46221/99, від 14 грудня 2000 року).

39. З цього випливає, що ця частина заяви була подана з перевищенням строку, передбаченого п. 1 ст. 35 Конвенції, й має бути відхилена відповідно до п. 4 ст. 35 Конвенції.

II. СТОСОВНО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ П. 1 СТ. 6 КОНВЕНЦІЇ

40. Заявник скаржиться, що тривалість провадження не відповідала вимозі "розумного строку", як це зазначено у п. 1 ст. 6 Конвенції:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку... судом..."

А. Щодо прийнятності

1. Статус жертви заявника

41. Уряд стверджує, що кримінальну справу проти заявника було закрито за реабілітуючими обставинами, що звільняють від відповідальності, таким чином, заявник мав можливість вимагати компенсацію за незаконне переслідування на підставі Закону від 1994 року.