Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гапоненко проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, (J.-P.COSTA) Голова,

п. А.Б.Бака (A.B.BAKA),

п. І.Кабрал Баррето (I.CABRAL BARETTO),

п. Р.Тюрмен (R.TURMEN),

п. В.Буткевич (V.BUTKEVYCH),

пані Д.Йочєне (Ms D.JOCIENE),

п. Д.Поповіч (D.POPOVIC), судді,

та пані С.Доллє, (Mrs S.DOLLE), Секретар Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 7 лютого 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 9254/03), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Леонідом Степановичем Гапоненком (далі - заявник) 6 березня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 23 листопада 2004 року Суд вирішив комунікувати заяву Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив, що питання прийнятності та суті заяви розглядатимуться разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1953 році і живе у м. Чернігові, Україна.

5. У 1999 році заявник звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до державного підприємства "Атомспецбуд", вимагаючи виплатити заборгованість з заробітної плати. 5 серпня 1999 року суд присудив йому 10353 грн.

6. У кінці 2001 року заявник звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства палива та енергетики України та Міністерства юстиції України, вимагаючи відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди, завданої невиконанням рішення, винесеного на його користь. 29 січня 2002 року суд відмовив у задоволенні позову заявника, зазначивши, що заявник мав подати відповідні позови про відшкодування шкоди проти державної виконавчої служби, а не проти зазначених відповідачів, чия відповідальність за невиконання рішення скаржником не була доведена. Заявник не оскаржив це рішення за встановленою апеляційною та касаційною процедурою.

7. Наказом Міністерства палива та енергетики від 27.06.2002 року підприємство-боржник було ліквідоване і усі виконавчі лист направлялись до створеної ліквідаційної комісії.

8. З листа від 4 січня 2003 року Міністерства юстиції іншим кредиторам заявник зрозумів, що рішення від 5 серпня 1999 року не буде виконане з огляду на велику кількість виконавчих листів щодо підприємства-боржника. Крім того, Міністерством зазначалось, що виконання рішень шляхом реалізації майна вимагало спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій з огляду на те, що майно боржника знаходилось у Чорнобильській зоні та зазнало радіоактивного забруднення.

9. Рішення досі залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Витяги з відповідного національного законодавства можна знайти у рішенні від 30 листопада 2004 року у справі "Михайленки та інші проти України" (заяви N 35091/02 та інші, пп. 24 - 33, ЄСПЛ 2004-XII).

11. Заявник скаржився на невиконання рішення, винесеного на його користь. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції і статтю 1 Протоколу N 1 до Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".

Стаття 1 Протоколу N 1 до Конвенції "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

12. Уряд висловлював зауваження такі ж, як і у згаданій вище справі "Михайленки та інші проти України". Проте, за тих же підстав, що наведені і у тій справі, Суд вирішує, що ці зауваження мають бути відхилені.