Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Берестовий проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П. Коста (J.-P. Costa), голова

п. І.Кабрал Баретто (I.Cabral Barreto),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (E.Fura-Sandsdstom), судді,

пані Д.Йочєнє (D.Jociene),

п. Д.Поповіч (D.Popovic),

та пані С.Доллє (S.Dolle), Секретар Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 7 лютого 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийнято того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 35132/02), поданою до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Іваном Івановичем Берестовим (далі - заявник) 27 червня 2001 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані В.Лутковською.

3. 9 вересня 2004 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Урядові. Суд відповідно до п. З статті 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1942 році та проживає в місті Червонограді Львівської області, Україна.

5. 8 лютого 2001 року Червоноградським міським судом Львівської області було винесено рішення про стягнення з ДВАТ шахти N 7 "Великомостівська" на користь заявника 23 351 грн, 4553,56 грн та 50 грн як компенсацію матеріальної, моральної шкоди та витрат на юридичну допомогу відповідно.

6. Протягом 2001-2003 років присуджена за рішенням суду сума виплачувалась частинами, остаточно заборгованість було погашено 14 лютого 2003 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

7. Національне законодавство викладене в рішенні у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, пп. 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

8. Заявник скаржиться на неспроможність державних органів виконати рішення Червоноградського міського суду від 8 лютого 2001 року належним чином. Він посилається на п. 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Протоколу N 1, у відповідних частинах яких передбачено таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

Стаття 13 "Кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Протоколу N 1 "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

9. У своїх зауваженнях Уряд висунув аналогічні доводи, що й у справі "Ромашов проти України" (див. вищезгадане рішення "Ромашов проти України", пп. 23-33), оскаржуючи статус "жертви" заявника і вичерпання ним всіх національних засобів правового захисту. Суд вирішив, що доводи Уряду, висунуті в цій справі, повинні бути відхилені з тих же причин.

10. Суд вважає, що скарга заявника на порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції порушує важливі питання фактів та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду питання по суті. Суд не знаходить підстав для визнання заяви неприйнятною. З цих же причин скарга заявника на порушення статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції не може бути визнана неприйнятною.