Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у статті 44 параграфа 2 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шикер проти України"

Європейський Суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П. Коста (Mr. J.-P.Costa), Голова,

п. І. Кабрал Барето (Mr. I.Cabral Barreto),

п. К. Юнгвірт (Mr. K.Jungwiert),

п. В. Буткевич (Mr. V.Butkevych),

п. М. Угрехелідзе (Mr. M.Ugrekhelidze),

пані А. Мулароні (Mrs. A.Mularoni),

пані Е. Фура-Сандстрьом (Mrs E.Fura-Sandstrom), судді,

та пані С. Доллє (Mrs. S.Dolle), Секретар секції,

після засідання у нарадчій кімнаті 10 січня 2006 року, виносить наступне рішення, яке було прийняте вказаною датою:

1. Справа порушена проти України за заявою N (10614/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Іваном Адамовичем Шикером (далі - заявник) 11 лютого 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані З. Бортновською.

3. 9 вересня 2003 року Суд вирішив надіслати скаргу на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглянути заяву щодо суті разом з питанням про її прийнятність.

4. Заявник народився в 1952 році і на цей час проживає в м. Білицьке Донецької області, Україна.

5. 24 квітня 1998 року Добропільський міський суд своїм рішенням зобов'язав ДВАТ шахта "Білицька" сплатити заявнику 15675,40 грн компенсації за втрату працездатності на виробництві та моральну шкоду. Заявник не надав суду жодної інформації, чи оскаржував він вказане рішення суду.

6. У липні 1998 року державний виконавець Добропільського міського відділу Державної виконавчої служби відкрив виконавче провадження.

7. Протягом 1998-2003 рр. рішення суду було виконано кількома платежами, останній платіж було здійснено 10 листопада 2003 року.

8. 12 листопада 2003 року державним виконавцем було винесено постанову про закриття виконавчого провадження у зв'язку з повним виконанням рішення суду, винесеного на користь заявника.

9. Відповідне національне законодавство було викладено в рішенні "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine) (N 67534/01, парграфи 16-18 від 27 липня 2004 року).

10. Заявник скаржився на несправедливе судове слухання та відмову органів державної влади вчасно виконати рішення Добропільського міського суду від 24 квітня 1998 року. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, відповідно до якого:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом... "

A. Невиконання рішення суду

11. Уряд навів заперечення відносно статусу потерпілого заявника і вичерпання національних засобів захисту, які схожі до тих, які Суд вже відхиляв у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine) (див. параграфи 28-33 вищевказаного рішення). Суд вважає, що ці заперечення повинні бути відхилені з таких самих причин.

12. Суд прийшов до висновку, що скарга заявника на невиконання рішення суду порушує серйозні питання фактів і права, вирішення яких вимагає розгляду справи по суті. Суд вважає, що немає підстав визнати скаргу неприйнятною.

B. Інші скарги

13. Суд відзначає, що навіть припустивши, що заявник оскаржував рішення суду від 24 квітня 1998 року, його скарга на несправедливий судовий розгляд має досить загальний характер, і тому Суд не бачить потреби досліджувати стверджувані помилки фактів і законодавства, що були допущені національними судовими органами, оскільки немає підстав вважати несправедливим судове провадження і рішення, прийняті у справі. В межах провадження заявник мав можливість надати всі необхідні аргументи для захисту власних інтересів, і органи судової влади їх розглянули належним чином. З цього випливає, що ця частина скарги є явно необгрунтованою і повинна бути відхилена згідно з пунктами 3 і 4 статті 35 Конвенції.