Це рішення набуває статусу остаточного за обставин, викладених у п. 2 ст. 44 Конвенції. Воно може бути відредаговано.

У справі "Трибунський проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.Cabral Barreto),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

п. М.Угрехелідзе (M.Ugrekhelidze),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (E.Fura-Sandstrom), судді,

та пані С.Доллє (Mrs S.Dolle), Секретар секції,

порадившись у нарадчій кімнаті 12 грудня 2005 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте вказаного дня:

1. Справа ґрунтується на заяві (N 30177/02), поданій до Суду проти України відповідно до ст. 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Миколою Петровичем Трибунським (далі - заявник) 1 серпня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 9 вересня 2004 року Суд вирішив передати заяву на комунікацію Уряду. На підставі п. 3 ст. 29 Конвенції він вирішив розглянути одночасно питання щодо прийнятності та суті заяви.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1946 році та проживає у м. Дніпродзержинську.

5. У 2000 році заявник звернувся в Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська (далі - Баглійський суд) з позовом до Баглійського житлово-комунального підприємства про стягнення заборгованості із заробітної плати.

6. 18 грудня 2000 року суд задовольнив вимоги заявника та зобов'язав підприємство стягнути на його користь 2543,49 грн. (приблизно 421 ЄВРО).

7. 23 грудня 2000 року відділом державної виконавчої служби Баглійського районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження.

8. 18 червня 2002 року виконавча служба повідомила заявника, що рішення суду не виконане у зв'язку з великою кількістю виконавчих проваджень, відкритих щодо боржника, та відсутністю у нього коштів.

9. 6 червня 2002 року виконавча служба звернулась до Баглійського суду із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні, оскільки майно Баглійського житлово-комунального підприємства було передано Дніпродзержинському житловому об'єднанню (далі - ДЖО) відповідно до рішення Дніпродзержинської міської ради.

10. 17 червня 2002 року суд задовольнив заяву виконавчої служби та ухвалив, що ДЖО зобов'язане виплатити заявнику борг за рішенням суду від 18 грудня 2000 року.

11. 29 вересня 2004 року ДЖО перераховано на депозитний рахунок виконавчої служби суму за рішенням суду від 18 грудня 2000 року.

12. 30 вересня 2004 року виконавча служба направила заявнику повідомлення про необхідність надання банківських реквізитів для перерахування йому присуджених коштів.

13. За твердженнями Уряду, заявник не надав виконавчій службі необхідну інформацію.

14. Заявник не заперечив вказане твердження.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

15. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16 - 18, 27).

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

16. Заявник скаржився по суті за п. 1 ст. 6 Конвенції на неспроможність державних органів своєчасно виконати рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 18 грудня 2000 року. Пунктом 1 статті 6 Конвенції у відповідній частині передбачено наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

А. Попередні зауваження Уряду

17. Уряд зазначив, що відповідно до практики Суду заявник, якому на національному рівні виправляють оскаржуване порушення Конвенції, більше не може посилатись на свій статус жертви відповідно до статті 34 Конвенції (див. "Марченко проти України", ухвала від 17 вересня 2002 року, заява N 63520/01). Таким чином, оскільки присуджену суму було перераховано на депозитний рахунок виконавчої служби та буде перераховано заявнику, коли він надасть виконавчій службі свої банківські реквізити, рішення Баглійського суду від 18 грудня 2000 року вважається виконаним, а заявник не може більше вважатись жертвою порушення його прав за п. 1 ст. 6 Конвенції.

18. Уряд далі стверджував, що заявник не вичерпав національних засобів захисту своїх прав, оскільки не оскаржував до суду дії чи бездіяльність виконавчої служби.

19. Уряд запропонував, щоб заяву було визнано неприйнятною або викреслено з реєстру справ.