Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Безуглий проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.Cabral Barreto),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (E.Fura-Sandstrom),

пані Д.Йочєнє (D.Jociene),

п. Д.Попович (D.Popovic), судді,

та пані С.Доллє (S.Dolle), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 29 листопада 2005 року

виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу порушено проти України за заявою (N 19603/03), поданою проти України до Суду 21 травня 2003 року громадянином України Безуглим Віталієм Пантелейовичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим: пані В.Лутковською, Міністерство юстиції.

3. 5 грудня 2003 року Суд вирішив направити скаргу заявника, яка стосується статті 1 Протоколу N 1, на комунікацію Уряду. Керуючись положеннями пункту 3 статті 29 Конвенції, він вирішив, що питання щодо прийнятності та суті справи мають розглядатися одночасно.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1944 року та проживає в м. Жовті Води, Дніпропетровської області, Україна.

5. Рішенням від 17 травня 1999 року суд м. Жовті Води задовольнив позов заявника, поданий проти його наймача - державного акціонерного товариства "Електрон-Газ", стосовно отримання заборгованості з заробітної плати. Суд зобов'язав останнє виплатити йому суму у розмірі 2439,34 грн.

6. Вищезазначене рішення суду було повністю виконано 26 травня 2000 року.

7. Рішенням від 9 грудня 1999 року той самий суд задовольнив новий позов заявника, поданий проти товариства "Електрон-Газ", стосовно отримання заборгованості з заробітної плати, зобов'язавши останнє виплатити йому суму у розмірі 1112 грн.

8. Рішенням від 24 грудня 2002 року суд м. Жовті Води задовольнив позов заявника стосовно отримання заборгованості з заробітної плати та компенсації за затримку її виплати. Він зобов'язав товариство "Електрон-Газ" виплатити йому суму у розмірі 1690,88 грн.

9. Оскільки вищезазначені рішення суду залишалися невиконаними, заявник звернувся зі скаргою до начальника державної виконавчої служби, який листом від 3 лютого 2003 року повідомив, що банківські рахунки товариства-боржника були арештовані, було встановлено, що кошти на них відсутні та що вимоги кредиторів задовольняються в порядку черговості в міру надходження коштів на рахунок згаданого товариства. Зокрема, після того, як було встановлено, що 99,96% акцій товариства "Електрон-Газ" належали державі, начальник ДВС послався на Закон України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (чинний з 26 грудня 2001 року), який забороняє реалізацію майна підприємств, 25% або більше акцій яких належать державі.

10. 29 січня 2004 року заявник отримав всю суму, присуджену йому рішенням суду від 9 грудня 1999 року.

11. 17 березня 2004 року заявник отримав всю суму, присуджену йому рішенням суду від 24 грудня 2002 року.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне внутрішнє законодавство зазначено у рішенні у справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine) (N 67534/01, пп. 16-19, від 27 липня 2004 року).

ПРАВО

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

13. У зв'язку з невиконанням рішень від 9 грудня 1999 року та від 24 грудня 2002 року, винесених на користь заявника, він вважає себе жертвою порушення його права на мирне володіння майном. Він посилається на статтю 17 Конвенції, а також на статтю 1 Протоколу N 1, які передбачають таке:

Стаття 17 Конвенції "Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції." Стаття 1 Протоколу N 1 "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності скарги за статтею 17 Конвенції

14. Суд констатує, що заявник не обґрунтував цю скаргу. Відповідно, ця частина заяви є явно необґрунтована і має бути відхилена на підставі пп. 3 та 4 статті 35 Конвенції.

B. Щодо прийнятності скарг за статтею 1 Протоколу N 1

15. Уряд докоряє заявнику за невичерпання внутрішнього засобу захисту, а саме процедури оскарження дій та бездіяльності державної виконавчої служби, яка займалася виконанням рішень, винесених на його користь. Уряд оспорює також статус жертви заявника відповідно до статті 34 Конвенції, оскільки рішення, винесені на користь заявника, були повністю виконані.

16. Заявник не погоджується з цими твердженнями Уряду.

1. Щодо невиконання рішення суду від 24 грудня 2002 року протягом тривалого часу