Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Віговський проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. В.Буткевич,

пані А.Мулароні,

пані Е.Фура-Сандстрьом,

пані Д.Йочєнє,

п. Д.Поповіч, судді,

та пані С.Доллє, Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 29 листопада 2005 року,

виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 42318/02), поданою проти України до Суду 11 листопада 2002 року громадянином України Віговським Володимиром Олександровичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявник був представлений пані Л.Л.Панкратовою, адвокатом (м. Київ). Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим: пані В.Лутковською, Міністерство юстиції.

3. 7 травня 2004 року Друга секція винесла рішення направити заяву на комунікацію Уряду. Керуючись положеннями пункту 3 статті 29 Конвенції, Суд вирішив, що питання щодо прийнятності та суті справи мають розглядатися одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1951 року та проживає в м. Києві.

5. Рішенням від 26 червня 2001 року Мінський районний суд м. Києва задовольнив позов заявника, поданий проти його колишнього роботодавця - ДП "Севастопольське Управління океанічної риболовлі" (державне підприємство), стосовно отримання заборгованості з заробітної плати. Він зобов'язав останнє виплатити заявнику суму в розмірі 2814,93 грн. (1).

(1) Приблизно 454,88 ЄВРО.

6. Оскільки рішення суду залишалося невиконаним, заявник багаторазово звертався до міського управління юстиції, яке поінформувало його, що на банківські рахунки підприємства було накладено арешт і що було встановлено, що кошти на банківських рахунках відсутні. Крім того, управління юстиції посилалося на рішення Господарського суду м. Севастополя від 7 лютого 2002 року, яким було заборонено продаж двох суден, які належали підприємству, з аукціону, що дозволило уникнути застосування Закону України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

7. Постановою від 15 травня 2002 року державним виконавцем було призупинене виконавче провадження стосовно рішення, винесеного в цій справі, через порушення 18 вересня 2001 року Севастопольським господарським судом справи про банкрутство підприємства.

8. У жовтні 2003 року підприємство-боржник виплатило заявнику суму у розмірі 730 грн. (2). За повідомленням Уряду ця сума була сплачена в межах виконавчого провадження стосовно рішення суду, винесеного у цій справі. Заявник оспорює це твердження і стверджує, що ця сума виплачена окремо і не має ніякого відношення до суми, присудженої рішенням суду від 26 червня 2001 року, оскільки підприємство має інші борги перед ним.

(2) Приблизно 120 ЄВРО.

9. Рішенням від 16 березня 2004 року Гагарінський районний суд м. Севастополя відмовив у задоволенні позову заявника до ДВС, оскільки 8 січня 2004 року виконавче провадження було поновлено.

10. До сьогоднішнього дня рішення суду, винесене на користь заявника, залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне внутрішнє законодавство зазначено у рішенні по справі "Ромашов проти України" (Romachov c. Ukraine) (N 67534/01, від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО ТРИВАЛОСТІ СПРАВИ

12. У формулярі своєї заяви заявник скаржиться на порушення п. 1 статті 6 Конвенції. У своїх зауваженнях від 23 жовтня 2004 року, надісланих у відповідь на зауваження Уряду, заявник зазначив вперше про порушення статті 1 Першого протоколу з огляду на невиконання потягом тривалого часу рішення, винесеного на його користь 26 червня 2001 року.

13. У своїх зауваженнях та у своїх вимогах щодо справедливої сатисфакції заявник підняв питання щодо невиконання двох інших рішень суду, винесених на його користь 17 березня і 28 жовтня 2003 року, які стосувались того самого підприємства. Він звернувся до Суду з проханням розглянути всі ці скарги одночасно.

14. Суд нагадує, що заява, яка розглядається, була направлена на комунікацію відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції, згідно з яким здійснюється процедура розгляду заяви щодо суті та щодо прийнятності одночасно. Відповідно, Суд вважає, що він не в змозі розглядати скарги, подані після направлення справи на комунікацію Уряду-відповідачу (див., mutatis mutandis, "Сокур проти України" (Sokur c. Ukraine), N 29439/02, п. 25, від 26 квітня 2005 року).

15. Таким чином, розгляд справи Судом буде обмежений скаргою щодо порушення п. 1 статті 6 Конвенції і буде стосуватися невиконання рішення суду від 26 червня 2001 року.

II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

16. Заявник стверджує, що невиконання рішення від 26 червня 2001 року порушує його право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене п. 1 статті 6 Конвенції:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

А. Щодо прийнятності

17. Уряд не погоджується з цим твердженням. Уряд докоряє заявнику за невичерпання двох внутрішніх засобів захисту, як цього вимагає стаття 35 Конвенції, а саме, що останній не оскаржив в апеляційному порядку рішення суду від 16 березня 2004 року, яке стосувалося скарги заявника на дії та бездіяльність ДВС, та не подав заяви до Севастопольського господарського суду про включення його до списку кредиторів під час процедури банкрутства, розпочатої щодо підприємства Севастопольським господарським судом, що дало б змогу контролювати процес відновлення платоспроможності останнього.