Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Котляров проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. А.Б.Бака (Mr A.B.Baka), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (Mr I.Cabral Barreto),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. М.Угрехелідзе (Mr M.Ugrekhelidze),

пані А.Мулароні (Mrs A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (Mrs E.Fura-Sandstrom), судді,

та пані С.Доллє (Mrs S.Dolle), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 22 листопада 2005 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте того дня:

1. Справа порушена проти України за заявою N 43593/02, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Котляровим Валерієм Олександровичем (далі - заявник) 25 жовтня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 24 березня 2005 року Суд вирішив комунікувати Уряду скаргу заявника. На підставі положень п. 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. Заявник, 1945 року народження, мешкає у м. Луганську.

5. 26 травня 2000 року Ленінський районний суд м. Луганська присудив стягнути з ДП "Луганський верстатобудівельний завод" на користь заявника 1240,65 грн заборгованості з заробітної плати та інших виплат.

6. 8 червня 2000 року відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська відкрив виконавче провадження.

7. У серпні 2003 року заявник розпочав судовий процес у тому самому суді проти виконавчої служби у зв'язку з неспроможністю примусово виконати рішення суду, винесеного на його користь. 15 травня 2001 року суд відмовив заявнику у задоволенні його скарги, не встановивши порушень з боку державного виконавця. 18 червня 2001 року судова колегія в цивільних справах Луганського обласного суду залишила без змін рішення суду першої інстанції.

8. 1 лютого 2002 року державна виконавча служба повідомила заявника, що рішення, винесене на його користь, не може бути виконане у зв'язку з великою кількістю виконавчих проваджень щодо боржника, а також у зв'язку з тим, що процедура примусового продажу майна боржника була зупинена дією мораторію на примусовий продаж майна, що належить державним підприємствам, запровадженого Законом від 29 листопада 2001 року.

9. У березні 2002 року заявник розпочав судовий процес у Ленінському районному суді м. Луганська з метою стягнути компенсацію за невиконання рішення суду, винесеного на його користь. 7 березня 2002 року суд відхилив його скаргу як необґрунтовану. 8 серпня 2002 року та 9 січня 2003 року відповідно судова колегія в цивільних справах Луганського обласного суду і Верховний Суд України залишили це рішення без змін.

10. 27 квітня 2005 року заявник отримав повну суму заборгованості, присуджену йому рішенням суду.

11. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, пп. 16-18, від 27 липня 2004 року).

12. Заявник скаржиться на неспроможність державних органів вчасно виконати рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 26 травня 2000 року. Далі він стверджує, що він не мав ефективних засобів захисту, щоб повернути заборговані кошти, які винен йому боржник. Він посилається на п. 1 статті 6 і статтю 13 Конвенції, які у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення...".

Стаття 13 "Кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

A. Попередні заперечення Уряду

13. Уряд висунув заперечення щодо статусу жертви заявника та вичерпання ним національних засобів захисту, подібні тим, що вже були відхилені Судом у справі "Ромашов проти України" (зазначеній вище, пп. 23-33). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхилені з тих же підстав.