Це рішення стане остаточним за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Вєркєєнко проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. К.Юнгвірт,

п. В.Буткевич,

п. М.Угрехелідзе,

пані А.Мулароні,

пані Е.Фура-Сандстрьом, судді,

та пані С.Доллє, Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 22 листопада 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа порушена за заявою (N 22766/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Левом Андрійовичем Вєркєєнком (далі - заявник) 21 липня 2001 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пані Валерія Лутковська, яку змінила пані Зоряна Бортновська.

3. 24 жовтня 2003 року Суд вирішив направити на комунікацію з Урядом-відповідачем скаргу за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції щодо тривалості виконання рішення Жовтневого районного суду м. Одеси і відсутності ефективних засобів захисту у зв'язку з цим. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції, він вирішив одночасно розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви.

ФАКТИ

4. Заявник народився у 1936 році і на цей час проживає в Одесі. Він є колишнім робітником державної компанії "Чорноморське морське пароплавство" (далі - ЧМП).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. У 1997 році заявник подав позов проти ЧМП до Жовтневого районного суду м. Одеси про стягнення заборгованості з заробітної плати.

6. 6 жовтня 1998 року Жовтневий районний суд у м. Одеса зобов'язав ЧМП виплатити заявнику 3604 грн (1). Судове рішення не оскаржувалось і вступило в законну силу 16 жовтня 1998 року.

(1) 777,95 ЄВРО.

7. 18 грудня 2000 року Міністерство юстиції проінформувало заявника, що судове рішення, винесене на його користь, не може бути виконане невідкладно через недостатність грошових коштів у ЧМП. Зокрема, вони зазначали, що заборгованість ЧМП становить 20095905 грн, включаючи заборгованість із заробітної плати на суму 5067027 грн. Вони також зазначили, що здійснюється реалізація деякого майна та суден, що належали ЧМП.

8. 28 травня 2001 року прокурор Жовтневого району м. Одеси проінформував заявника про те, що банківські рахунки ЧМП були арештовані державною виконавчою службою, проте з 1997 року кошти на них відсутні.

9. 26 грудня 2002 року заявник поінформував Суд про те, що рішення було виконане, оскільки 18 грудня 2002 року йому були виплачені 3604 грн (2).

(2) 777,95 ЄВРО.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

10. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, пп. 16-19).

ПРАВО

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ СКАРГ ЗАЯВНИКА ЗА ПУНКТОМ 2 СТАТТІ 4 ТА СТАТТЕЮ 17 КОНВЕНЦІЇ

11. Щодо скарг про порушення пункту 2 статті 4 та статті 17 Конвенції, які начебто захищають від неспроможності державних органів виконати остаточне рішення, винесене на користь заявника, Суд вважає, що вони є повністю необґрунтованими (пор. рішення від 27 липня 2004 року у справі "Ромашов проти України", заява N 67534/01, п. 36). З цього слідує, що ця частина заяви є повністю необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

12. Заявник скаржився на відмову державних органів виконати рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 6 жовтня 1998 року. Він стверджував, що тривалість провадження була нерозумною, в порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, і що він не мав ефективних засобів захисту щодо невиконання, в порушення статті 13 Конвенції. У відповідних частинах ці статті передбачають:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом".

Стаття 13 "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

А. Прийнятність

13. Уряд подав такі ж зауваження, як були вже відхилені Судом у справі Ромашова (див. згадане рішення у справі "Ромашов проти України", пп. 28-33). Зокрема, він стверджував, що заявник не є "жертвою" порушення, оскільки рішення було виконане, і що він не вичерпав національні засоби захисту.