Це рішення стає остаточним за обставин, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шевченко проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга секція), засідаючи Палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (Mr J.-P.Costa), Голова,

п. А.Б.Бака (Mr A.B.Baka),

п. І.Кабрал Баррето (Mr I.Cabral Barreto),

п. Р.Тюрмен (Mr R.Turmen),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані Д.Йочєнє (Mrs D.Jociene),

п. Д.Поповіч (D.Popovic), судді,

п. С.Найсміт (Mr S.Naismith), заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 8 листопада 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийнято того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 10905/02), поданою до Суду проти України громадянкою України Валентиною Тимофіївною Шевченко (далі - заявниця) 10 вересня 2001 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Зоряною Бортновською, яку пізніше замінила пані Валерія Лутковська.

3. 9 травня 2003 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Урядові відповідно до п. 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції у зв'язку з невиконанням рішення Зарічного районного суду м. Суми, винесеного 15 листопада 1999 року на користь заявниці. Відповідно до положень п. 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно.

4. Заявниця, п. Валентина Тимофіївна Шевченко, громадянка України, народилася 23 лютого 1970 року та проживає у м. Одесі, Україна.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. У жовтні 1999 року заявниця подала позов в Зарічний районний суд м. Суми до управління освіти Сумської міської ради (далі - управління освіти) з метою відшкодування заборгованості із заробітної плати.

6. 15 листопада 1999 року Зарічний районний суд задовольнив її позов і зобов'язав управління освіти сплатити 1181,7 грн.(1) як компенсацію. 19 січня та 28 січня 2000 року управління освіти сплатило заявниці 199,39 грн.(2) на виконання рішення.

(1) 232,21 ЄВРО.

(2) 39,18 ЄВРО.

7. 1 лютого 2000 року заявниця подала позов в Зарічний районний суд до державної виконавчої служби м. Суми щодо невиконання рішення суду від 15 листопада 1999 року. Вона також подала скаргу на неправомірні дії державної виконавчої служби в зв'язку з рішенням останньої щодо об'єднання виконавчого провадження проти управління освіти.

8. 9 березня 2000 року Зарічний районний суд відхилив позов як необґрунтований. Зокрема, суд встановив, що рішення від 15 листопада 1999 року не може бути повністю виконано в зв'язку з відсутністю коштів на рахунках управління освіти.

9. 19 квітня 2000 року Сумський обласний суд (далі - Сумський суд) відхилив касаційну скаргу заявниці на рішення від 9 березня 2000 року.

10. Скарги заявниці щодо перегляду рішення в порядку нагляду, подані голові Сумського суду, були відхилені 11 травня 2000 року в зв'язку з їх необґрунтованістю.

11. 15 червня 2000 року Зарічна виконавча служба повідомила заявницю про те, що було видано 1152 виконавчих листів проти управління освіти на загальну суму 348529,80 грн.(1). Державна виконавча служба також повідомила заявницю, що рішення не може бути виконано в зв'язку з відсутністю коштів. Заявницю було запрошено отримати 74 грн.(2) на виконання рішення.

(1) 66908 ЄВРО.

(2) 14,21 ЄВРО.

12. 21 серпня 2000 року заступник голови Сумського суду подав протест до президії суду на рішення Зарічного суду від 9 березня 2000 року. 4 вересня 2000 року президія Сумського суду скасувала рішення Зарічного суду від 9 квітня та від 19 квітня 2000 року і направила справу на новий розгляд.

13. У результаті вжитих заходів державною виконавчою службою протягом 2000 року заявниця отримала 411,38 грн.(3).

(3) 78,56 ЄВРО.

14. 1 лютого 2001 року Зарічний суд відхилив скарги заявниці як необґрунтовані. 23 лютого 2001 року Сумський суд залишив без змін це рішення. Зокрема, суд постановив, що за наявності такого числа відкритих виконавчих проваджень проти однієї установи ці провадження можуть бути об'єднані у зведене виконавче провадження. Суд також повідомив заявницю, що часткове виконання рішень виконавчою службою було правомірним.

15. На час подачі заяви борг перед заявницею становив 770,33 грн.(4).

(4) 151,53 ЄВРО.

16. 8 серпня 2001 року виконавче провадження було закрите у зв'язку з відсутністю коштів в управлінні освіти.

17. 5 жовтня 2003 року заявниця повідомила Суд, що рішення, винесене на її користь, залишилося невиконаним.

18. 5 березня 2004 року заявниця повідомила Суд, що вона отримала всю суму заборгованості. Заявниця також стверджувала, що отримала додатково 500 грн.(5) компенсації(6). 17 травня 2004 року Уряд повідомив Суд, що рішення, винесене на користь заявниці, виконане повністю.

(5) 78,74 ЄВРО.

(6) Сума, що вочевидь належала до іншої компенсації заявниці.

II ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

19. Національне законодавство викладене в рішенні по справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, пп. 16 - 18, від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6, ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПРОТОКОЛУ N 1

20. Заявниця скаржилася на невиконання органами державної влади рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 листопада 1999 року і заявила, що затягування виконавчого провадження було необґрунтованим. Вона посилається на п. 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, а також на статтю 1 Протоколу N 1 Конвенції, які у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)"

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Протоколу N 1

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.