Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мельнікова проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (Mr J.-P.Costa), Голова,

п. А.Б.Бака (Mr A.B.Baka),

п. І.Кабрал Баррето (Mr I.Cabral Barreto),

п. Р.Тюрмен (Mr.R. Turmen),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані Д.Йочєнє (Mrs D.Jociene),

п. Д.Попович (D.Popovic), судді,

та пані С.Доллє (Mrs S.Dolle), Секретарь секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 3 листопада 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 24626/03), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України Наталією Михайлівною Мельніковою (далі - заявниця) 19 липня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 13 жовтня 2004 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію з Урядом. Відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив, що прийнятність та суть скарги розглядатимуться одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася в 1956 році і проживає у м. Лозова, Україна.

5. 14 квітня 1999 року Лозівський міський суд зобов'язав Лозівське міське управління освіти виплатити заявниці 1407.14 грн.(1) з метою відшкодування заборгованості із заробітної плати.

(1) Приблизно 230 ЄВРО.

6. 7 червня 1999 року відділ державної виконавчої служби Лозівського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження на підставі рішення суду.

7. У жовтні 2001 року заявниця подала позов в цьому ж суді проти відділу державної виконавчої служби Лозівського міського управління юстиції у зв'язку із невиконанням ним рішення суду, винесеного на її користь. 24 травня 2002 року суд виніс рішення проти заявниці та не визнав вину відділу державної виконавчої служби. Суд вирішив, що рішення не могло бути виконане у зв'язку із відсутністю коштів у державному бюджеті.

8. 13 серпня 2002 року апеляційний суд Харківської області та 30 січня 2003 року Верховний Суд України залишили без змін рішення суду від 24 травня 2002 року.

9. 24 листопада 2004 року рішення суду від 14 квітня 1999 було виконане у повному обсязі.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

10. Національне законодавство викладене у рішенні "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, рішення від 27.07.2004 р., пп. 16 - 18).

11. Заявниця скаржилася на неспроможність державних органів виконати рішення Лозівського міського суду від 14 квітня 1999 року в належний строк. Вона стверджувала про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції, які передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (...)".

Стаття 1 Протоколу N 1 "Кожна фізична або юридична особа має право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

12. Уряд оспорював статус жертви заявниці та вичерпання нею національних засобів захисту, так само як і в інших подібних справах, у яких Суд вже відхиляв такі аргументи (див. згадане вище рішення "Ромашов проти України", пп. 23 - 33). Суд вважає, що дані заперечення повинні бути відхилені з тих самих причин.