Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у параграфі 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Іщенко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. А.Б.Бака,

п. А.Кабрал Баррето,

п. Р.Тюрмен,

пані А.Мулароні,

пані Д.Йочєнє,

пан Д.Поповіч, судді,

та пані С.Доллє, Секретар Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 11 жовтня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявами (NN 23390/02, 11594/03, 11604/03 та 32027/03), поданими до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) шістьома громадянами України: паном Василем Васильовичем Іщенком, паном Віктором Івановичем Хоменком, паном Валерієм Володимировичем Расюком, пані Надією Іванівною Єременко, паном Анатолієм Миколайовичем Єременком та паном Олександром Миколайовичем Єременком (далі - заявники) у червні 2002 року та лютому і вересні 2003 року.

2. Інтереси усіх заявників, окрім пана Василя Васильовича Іщенка, представляв п. Г.М.Авраменко, адвокат, який практикує у м. Чернігові. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пані В.Лутковська та пані З.Бортновська.

3. 2 липня 2003 року та 24 жовтня 2003 року Суд вирішив комунікувати Уряду заяви NN 23390/02, 11594/03 та 11604/03. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції він вирішив розглядати питання щодо суті заяв разом з питанням щодо їх прийнятності.

4. 24 жовтня 2003 року Суд вирішив об'єднати заяви NN 11594/03 та 11604/03. Цим рішенням він об'єднує усі чотири заяви (п. 16 нижче).

5. 18 жовтня 2003 року Суд вирішив комунікувати Уряду скаргу заявників за заявою N 32027/03 за статтею 1 Протоколу N 1 до Конвенції. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції він вирішив розглядати питання щодо суті заяви разом з питанням щодо її прийнятності.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Пани Василь Васильович Іщенко та Віктор Іванович Хоменко народились у 1954 році. Пан Валерій Володимирович Расюк народився у 1952 році. Пані Надія Іванівна Єременко народилась у 1950 році. Пан Анатолій Миколайович Єременко народився у 1976 році. Пан Олександр Миколайович Єременко народився у 1974 році. Усі заявники живуть у місті Чернігові, Україна.

7. Пані Надія Іванівна Єременко, пан Анатолій Миколайович Єременко та пан Олександр Миколайович Єременко є спадкоємцями пана Миколи Петровича Єременко.

8. У 1998-2001 роках пани Василь Васильович Іщенко, Віктор Іванович Хоменко, Валерій Володимирович Расюк та Микола Петрович Єременко звертались до Деснянського районного суду м. Чернігова з окремими позовами до їх колишнього працедавця - державного підприємства "Атомспецбуд" - компанії, яка здійснювала будівельні роботи у Чорнобилі, у зоні обов'язкового відселення, вимагаючи виплатити їм заборгованість з заробітної плати.

9. Рішеннями від 20 лютого і 26 липня 2001 року пану Василю Васильовичу Іщенку було присуджено загалом 12379,10 грн заборгованості з заробітної плати та інших виплат. У березні 2001 року відділом Державної виконавчої служби Славутицького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження щодо рішення від 20 лютого 2001 року. У своїх скаргах від 19 жовтня та 12 грудня 2001 року до виконавчої служби і Міністерства юстиції пан Іщенко вимагав інформації про виконавче провадження щодо другого рішення, винесеного на його користь. Він не отримав відповіді. Листом від 24 січня 2002 року Київське обласне управління юстиції інформувало пана Іщенка, що рішення від 20 лютого 2001 року виконуватиметься поступово відповідно до черговості заявника у списку стягувачів. Обидва рішення, винесені на користь заявника, залишаються невиконаними. Загалом борг становить 2034,72 ЄВРО.

10. Рішенням від 17 вересня 1998 року панам Віктору Івановичу Хоменку та Валерію Володимировичу Расюку було присуджено 7692,57 грн та 7357,57 грн, відповідно, заборгованості з заробітної плати. У листопаді 1998 року відділом Державної виконавчої служби Славутицького міського управління юстиції були відкриті виконавчі провадження. У 1999-2000 роках заявники отримали 396,10 грн та 378,74 грн, відповідно. Проте, рішення більшою частиною залишається невиконаним, залишок заборгованості становить 7296,47 грн та 6978,83 грн, відповідно (1199 ЄВРО та 1147,09 ЄВРО).

11. Рішенням від 27 серпня 1999 року пану Миколі Петровичу Єременку було присуджено 7243 грн заборгованості з заробітної плати. У жовтні 1999 року відділом Державної виконавчої служби Славутицького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження. 2 квітня 2003 року пан Єременко помер. Рішення, винесене на його користь, залишається невиконаним. Заборгованість становить 1190,51 ЄВРО.

12. Листом від 4 січня 2003 року Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини поінформував представника заявників про велику кількість виконавчих листів щодо підприємства-боржника на загальну суму 3849312 грн (1). Виконання рішень шляхом реалізації майна, проте, вимагало спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій з огляду на те, що майно боржника знаходилось у Чорнобильській зоні та зазнало радіоактивного забруднення. Такий дозвіл наданий не був.

(1) 549901,71 ЄВРО.

13. Наказом Міністерства палива та енергетики від 27.06.2002 року підприємство-боржник було ліквідоване і була створена ліквідаційна комісія.

14. Відповідно, між 26 грудня 2002 року та 17 березня 2003 року Державна виконавча служба закрила виконавчі провадження, і виконавчі листи заявників були направлені до ліквідаційної комісії як вимоги кредиторів. Ліквідаційна процедура досі триває.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

15. Витяги з відповідного національного законодавства можна знайти у рішенні від 30 листопада 2004 року у справі "Михайленки та інші проти України" (заяви N 35091/02 та інші, пп. 24-33).

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

16. Відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду Суд об'єднує заяви, беручи до уваги їх спільне фактичне та правове підґрунтя.

II. ПРИЙНЯТНІСТЬ

17. Заявники скаржились на невиконання рішень, винесених на їх користь. Вони посилались на пункт 1 статті 6 Конвенції і статтю 1 Протоколу N 1 до Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків ... має право на справедливий і відкритий розгляд ...

незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 1 Протоколу N 1 до Конвенції

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів..."

А. Заява N 32027/03

18. Суд зазначає, що заявники, Надія, Анатолій та Олександр Єременки, ініціювали провадження у Суді як спадкоємці пана Миколи Петровича Єременка, хоча вони не були сторонами провадження у національних судах. Це провадження було порушене померлим паном Єременком і закінчилось у серпні 1999 року, задовго до його смерті у 2003 році. Таким чином, заявники не можуть стверджувати про свій статус жертв порушення пункту 1 статті 6 для цілей статті 34 Конвенції. З цього слідує, що ця частина заяви має бути відхилена як несумісна ratione personae з положеннями Конвенції відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

19. Проте, ці заявники можуть стверджувати про свій статус жертв порушення статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції з огляду на невиплачений борг за рішенням, яке належало до майна померлого. Суд не знаходить підстав для визнання цієї скарги неприйнятною.

Б. Заяви NN 23390/02, 11594/03 та 11604/03

20. Уряд стверджував, що пан Василь Іщенко не вичерпав національні засоби з захисту і не пред'явив виконавчий лист за рішенням від 26 липня 2001 року до виконавчої служби. Таким чином, виконавча служба не мала можливості відкрити виконавче провадження.

21. Пан Іщенко заперечував цей аргумент, зазначаючи, що виконавчий лист за рішенням від 26 липня 2001 року був направлений до виконавчої служби і що він скаржився на невиконання цього рішення у своєму листі від 19 жовтня 2001 року, але даремно (пункт 9 вище).

22. Суд зазначає, що заявник двічі скаржився до державних органів на невиконання рішення, винесеного на його користь, але на ці скарги йому не відповідали. Суд вважає, що виконавча служба мала повідомити заявника, з огляду на ці скарги, що виконавчий лист за рішенням від 26 липня 2001 року ніколи не отримувався. Таким чином, він вирішує, що заявник добросовісно вважав, що це виконавче провадження відбувалось звичним чином. Більше того, оскільки рішення від 20 лютого 2001 року також не було виконане, не дивно, що заявник не підозрював про різницю між виконавчими провадженнями за цими двома рішеннями.