Це рішення набуває статусу остаточного відповідно до обставин, що зазначені в частині 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути редакційно відредаговане.

У справі "Баглай проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Д.-П.Коста (J.-P.Costa), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.Cabral Barreto),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (E.Fura-Sandstrom)

пані Д.Йочєнє (D.Jociene),

п. Д.Поповіч (D.Popovic), судді,

а також пані С.Доллє, Секретар Секції,

порадившись у нарадчій кімнаті 11 жовтня 2005 р.,

виносить таке рішення, яке було прийняте вказаного дня:

1. Справа ґрунтується на заяві (N 22431/02) проти України, яка була подана до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція), громадянином України, паном Олександром Павловичем Баглаєм (далі - заявник) 21 квітня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його представники у Суді пані В.Лутковська та пані З.Бортновська.

3. 19 вересня 2003 року Суд вирішив направити справу на комунікацію Уряду. Застосовуючи статтю 29 параграф 3 Конвенції, Суд вирішив одночасно розглядати питання щодо прийнятності та суті.

I. Обставини справи

4. Заявник 1938 р. н., народився та проживає у м. Дніпропетровську, Україна.

5. 4 серпня 1993 року заявнику було завдано тілесних ушкоджень п. Ц., коли заявник намагався завадити останньому вкрасти державне майно.

6. Наступного дня Апостолівський районний відділ внутрішніх справ порушив кримінальну справу.

7. 5 жовтня 1993 року заявник був визнаний потерпілим.

8. Розслідування кримінальної справи за статтею 101 Кримінального кодексу України (нанесення тяжких тілесних ушкоджень) було закінчено прокуратурою Криворізької області 8 травня 1994 року, і справу було направлено до суду.

9. 21 листопада 1994 року в рамках кримінального провадження заявник подав цивільний позов проти п. Ц.

10. 11 червня 1996 року Апостолівський районний суд Дніпропетровської області визнав п. Ц. винним у спричиненні заявнику тяжких тілесних ушкоджень та засудив його до чотирьох років позбавлення волі з відстрочкою покарання на два роки. Цивільний позов заявника не був розглянутий з огляду на недостатність підтверджуючих документів.

11. 27 серпня 1996 року Дніпропетровський обласний суд скасував рішення суду першої інстанції через м'якість покарання та направив справу на новий розгляд.

12. 20 травня 1998 року Апостолівський районний суд Дніпропетровської області визнав п. Ц. винним та засудив його до п'яти років позбавлення волі з відстрочкою покарання на два роки.

13. 21 липня 1998 року Дніпропетровський обласний суд знову скасував рішення суду першої інстанції через м'якість покарання та направив справу на новий розгляд до іншого суду першої інстанції.

14. Цього ж самого дня окремою ухвалою обласний суд визнав, що суд першої інстанції не дотримався вимог, викладених у його попередньому рішенні від 27 серпня 1996 року, а також допустив тяганину в розгляді справи протягом двох років. Суд вирішив повідомити про це голову Дніпропетровського обласного суду для вжиття відповідних заходів.

15. 6 серпня 2001 року Нікопольський районний суд засудив п. Ц. до чотирьох років позбавлення волі. Цим же рішенням суд присудив заявнику 212,35 грн. (приблизно 34 євро) для відшкодування матеріальної шкоди та 5000 грн. (приблизно 805 євро) - моральної шкоди.

16. 30 жовтня 2001 року Дніпропетровський обласний суд скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд.

17. 10 квітня 2003 року Нікопольський районний суд засудив п. Ц. до п'яти років позбавлення волі з відстрочкою виконання покарання на три роки. Цим же рішенням суд присудив заявнику 875,33 грн. (приблизно 141 євро) для відшкодування матеріальної шкоди та 8000 грн. (приблизно 1290 євро) - моральної шкоди.

18. 18 серпня 2003 року Дніпропетровський апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у зв'язку з закінченням строків давності притягнення п. Ц. до відповідальності. Суд також зазначив, що цивільний позов підлягає розгляду в порядку цивільного провадження.

19. 8 квітня 2004 року Верховний Суд України підтримав рішення апеляційного суду та підтвердив, що заявник повинен подати позов проти п. Ц. про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства. Суду не було відомо, чи заявник окремо подав цивільний позов.

20. За словами Уряду протягом періоду з 11 вересня 1997 року до 18 серпня 2003 року було спричинено затримки такими діями заявника:

- відсутність на 18 судових засіданнях;

- ненадання належно оформленої довіреності своєму юристу (один раз);

- неповідомлення про зміну своєї адреси (один раз);

- заявлення відводів судді (двічі);

- подання однієї зі своїх касаційних скарг з пропуском встановлено строку.

21. Уряд далі зазначив, що декілька разів провадження зупинялося на декілька місяців у зв'язку з хворобою підсудного.

22. За словами заявника тільки 6 засідань було перенесено через його відсутність. Він також зазначив, що на деяких вказаних Урядом засіданнях він або був присутній, або про причини його відсутності суд був повідомлений.

I. Межі розгляду справи

23. Суд зазначає, що заявник подав нову скаргу, стверджуючи про порушення статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції, після того, як справа була направлена на комунікацію відповідному Уряду. На думку Суду, ця скарга не є доповненням до початкової скарги, яка була подана до Суду роком з половиною раніше, і яку прокоментували сторони. Тому Суд вважає, що немає необхідності розглядати це питання окремо (для порівняння див. Піряник проти України, N 75788/01, параграфи 19-20, від 19 квітня 2005 року).

II. Щодо стверджуваного порушення статті 6 параграфа 1 Конвенції