Рішення у справі набуває статусу остаточного відповідно до п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Шевельов проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), що засідав палатою у складі:

п. Ж.-П.Коста (J.-P.Costa), Голова,

п. А.Б.Бака (A.B.Baka),

п. І.Кабрал Баррето (I.Cabral Barreto),

п. Р.Тюрмен (R.Turmen),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані Д.Йочєнє (D.Jociene),

п. М.Д.Поповіч (M.D.Popovic), судді,

та п. М.С.Найсміт (M.S.Naismith), заступник Секретаря секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 8 листопада 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа порушена проти України за заявою (N 10336/03), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Миколаєм Миколайовичем Шевельовим (заявник) 23 жовтня 2001 року.

2. Уряд України (Уряд), представлений своїм Уповноваженим - пані В.Лутковською, Міністерство юстиції України.

3. 5 грудня 2003 року друга секція прийняла рішення комунікувати Уряду скаргу на невиконання судових рішень, винесених на користь заявника. Відповідно до положень п. 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив, що питання щодо прийнятності та суті скарги будуть розглядатись разом.

ЩОДО ФАКТІВ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1949 році і проживає у місті Херсоні, Україна.

5. Рішенням від 23 березня 2001 року Комсомольський районний суд м. Херсон частково задовольнив позов заявника щодо стягнення заборгованості із заробітної платні з його колишнього працедавця - Центрального конструкторського бюро "Ізумруд" (підприємство державної форми власності). Суд присудив заявнику суму в розмірі 786,75 грн (1). Стосовно решти вимог заявнику було відмовлено.

(1) Приблизно 130 ЄВРО.

6. Посилаючись на невірне застосування національного законодавства, заявник подав касаційну скаргу на рішення суду від 23 березня 2001 року до Херсонського обласного суду, який своєю ухвалою від 16 травня 2001 року відхилив скаргу заявника та підтвердив рішення Комсомольського районного суду.

7. Рішенням від 17 квітня 2001 року Комсомольський районний суд задовольнив позов заявника щодо виплати компенсації за затримку заробітної платні, поданий проти цього ж працедавця, та зобов'язав останнього виплатити заявнику суму в розмірі 483,35 грн (2).

(2) Приблизно 80 ЄВРО.

8. У червні 2002 року заявник отримав суму в розмірі 253 грн.

9. Через те, що вищезгадані рішення не були виконані, заявник звернувся до державної виконавчої служби, яка листом від 24 жовтня 2002 року поінформувала заявника, що на банківські рахунки підприємства було накладено арешт та виявлено відсутність грошових коштів. До того ж, цей лист містив посилання на Закон України N 2864-III "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (набрав чинності 26 грудня 2001 року), який забороняє продаж майна підприємств, 25% і більше акцій яких належать державі для виплати боргів.

10. У листі від 16 жовтня 2004 року заявник поінформував Суд про те, що 18 серпня 2004 року він отримав всі суми, присуджені йому рішеннями суду від 23 березня та 17 квітня 2001 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство наведено у рішенні "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, від 27 липня 2004 року).

ЩОДО ПРАВА

I. ЩОДО СУТІ

12. У своїй заяві заявник скаржиться на порушення статті 6 п. 1 Конвенції щодо справедливості судового розгляду та невиконання судових рішень, винесених на його користь. У своєму листі від 5 листопада 2002 року заявник зауважив, що невиконання рішень суду протягом тривалого часу, винесених на його користь, може вважатися порушенням його права на мирне володіння своїм майном, що гарантоване статтею 1 Протоколу N 1.

13. 5 грудня 2003 року друга секція прийняла рішення комунікувати скарги щодо невиконання судових рішень відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу N 1.

14. У листі від 12 січня 2004 року заявник поінформував Суд, що у своєму листі від 5 листопада 2002 року він посилався на статтю 1 Протоколу N 1 лише у якості припущення та що він явно не стверджував про порушення цієї статті.

15. Таким чином, Суд обмежився вивченням скарг за п. 1 статті 6 Конвенції.

II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

16. Заявник скаржиться на те, що рішення суду від 23 березня та 16 травня були винесені без дотримання відповідних правових норм національного законодавства. Також він скаржиться на невиконання рішень суду від 23 березня та 17 квітня 2001 року протягом тривалого часу. Заявник стверджує, що органи державної влади порушили його право на справедливий судовий розгляд, як передбачено п. 1 статті 6 Конвенції, де зазначено:

Стаття 6 п. 1 "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

A. Щодо прийнятності

1. Щодо скарги на ймовірно несправедливий процес

17. Суд нагадує, що він не має компетенції розглядати заяви щодо помилок у фактах чи праві, що ймовірно були допущені національними судовими інстанціями, чи розглянути їх оцінку національними судовими органами, окрім як у випадку, коли ці помилки, на його думку, здатні порушити права та свободи, гарантовані Конвенцією. Суд також нагадує, що питання прийнятності доказів та процесуальних засобів, а також їх доказова сила переважно регулюється національним законодавством (див. Garcia Ruiz проти Іспанії [GC], заява N 30544/96, п. 28, ЄСПЛ 1999-I).