Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у параграфі 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Рябич проти України" складу якої Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу увійшли:

п. Ж.-П.КОСТА (J.-P.COSTA), Голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.CABRAL BARRETO),

п. К.Юнгвірт (К.JUNGWIERT),

п. В.Буткевич (V.BUTKEVYCH),

п. М.Угрехелідзе (M.UGREKHELIDZE),

п. А.Мулароні (A.MULARONI),

п. E.Фура-Сендстрьом (E.FURA-SANDSTROM), судді, та п. С. Доллє (S.DOLLE), Секретар Секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті, що відбулося 13 вересня 2005 року, виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 3445/03), поданою до Суду проти України громадянином України Василем Івановичем Рябичем (далі - заявник) 14 січня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим пані Валерією Лутковською, Міністерство юстиції України.

3. 12 листопада 2003 року Друга Секція прийняла рішення комунікувати цю заяву Уряду. Згідно з положеннями параграфа 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив одночасно розглянути справу по суті та питання про її прийнятність.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1951 року та проживає у м. Новогродівка, Україна.

5. Рішеннями від 25 лютого 2002 року суд м. Новогродівки задовільнив позов заявника, поданий проти його колишнього працедавця - шахти "1/3 Новогродівська" (державне акціонерне товариство) щодо виплати заборгованості по заробітній платі та наказав останньому виплатити заявнику суму в розмірі 5368,56 грн(1).

(1) Приблизно 876 ЄВРО.

6. Через те, що це судове рішення залишалося невиконаним, заявник оскаржив бездіяльність Новогродівського відділу державної виконавчої служби у суді цього населеного пункту.

7. Рішенням від 14 червня 2002 року суд відхилив скаргу заявника через необґрунтованість. Суд зауважив, що на банківські рахунки шахти було накладено арешт і що заявника було включено до списку кредиторів під номером 1752, а також поінформував заявника, що вимоги кредиторів будуть виконані у порядку черги по мірі того, як на рахунки підприємства-боржника будуть поступати кошти. До того ж, суд послався на ухвали Донецького обласного арбітражного суду від 30 серпня 2000 року та 14 травня 2001 року, що наказували державній виконавчій службі продати майно шахти через процедуру банкрутства, яка тривала.

8. Заявник оскаржив це рішення у Донецькому обласному апеляційному суді, який своєю ухвалою від 2 вересня 2002 року підтвердив рішення, що розглядалося. Далі заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду України, який своєю ухвалою від 28 січня 2003 року відмовив в перегляді судового рішення та ухвали, що оскаржувалися, не виявивши жодних ознак невірного застосування національного законодавства.

9. Ухвалою від 23 грудня 2002 року, Донецький обласний господарський суд наказав Новогродівському відділу державної виконавчої служби накласти арешт на банківські рахунки шахти-боржника.

10. У лютому 2003 року шахта "1/3 Новогродівська" та багато інших були об'єднані в одне державне підприємство "Селидіввугілля". Ухвалою від 18 грудня 2003 року суд Новогродівки виніс рішення про передачу їх зобов'язань їхньому наступнику - "Селидіввугілля".

11. У лютому і травні 2004 року заявник отримав всю належну йому суму відповідно до судового рішення від 25 лютого 2002 року. Рішенням від 13 травня 2004 року державний виконавець закрив виконавче провадження щодо виконання вищезгаданого рішення.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне національне законодавство зазначено у рішенні Ромашов проти України (заява N 67534/01, від 27 липня 2004 року).

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ СКАРГИ

13. Заявник скаржився на тривале невиконання судового рішення, винесеного на його користь. Він вважає, що заявлена ситуація порушує його право на справедливий розгляд упродовж розумного строку та на повагу до його майна, а також вважає це обмеженням і перешкодою його праву на гідний життєвий рівень. Заявник посилається на параграф 1 статті 2, параграф 1 статті 4 та параграф 1 статті 6 Конвенції, а також на статтю 1 Протоколу N 1, що процитовані у відповідних частинах:

параграф 1 Стаття 2

"1. Право кожного на життя охороняється законом. (...)"

параграф 1 Стаття 4

"1. Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані. (...)"

параграф 1 Стаття 6

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та

обов'язків (...), має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом"

Стаття 1 Протоколу N 1

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

А. Щодо прийнятності скарг за параграфом 1 статті 2 та параграфом 1 статті 4 Конвенції

14. Суд нагадує, що він вже відхиляв подібні скарги, заявлені заявниками у справах щодо невиконання судових рішень (див. Сокур проти України (ухвала), заява N 29432/02, від 26 листопада 2002 року; рішення Василенков проти України, заява N 19872/02, параграфи 18-20, від 3 травня 2005 року). Суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку у цьому випадку. Звідси випливає, що ця частина заяви є явно необгрунтованою та має бути відхилена відповідно до параграфа 3 та параграфа 4 статті 35 Конвенції.

В. Щодо прийнятності скарг за параграфом 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу N 1