Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Беліцький проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. В.Буткевич,

пані А.Мулароні,

пані Е.Фура-Сандстрьом, судді,

пані Д.Йочєне,

п. Д.Попович, судді,

та пані С.Доллє, Секретар Секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 13 вересня 2005 року виносить рішення, яке було прийнято того ж дня.

1. Справу порушено проти України за заявою (N 20837/02), поданою проти України до Суду 15 травня 2002 року громадянином України Беліцьким Григорієм Кириловичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим: пані В.Лутковською, Міністерство юстиції.

3. 7 травня 2004 року Суд вирішив направити скаргу заявника на комунікацію Уряду. Керуючись положеннями пункту 3 статті 29 Конвенції, він вирішив, що питання щодо прийнятності та суті справи мають розглядатися одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1936 року та проживає в м. Новогродівці, Україна.

5. Рішенням від 25 травня 2001 року суд м. Новогродівки задовольнив позов заявника, поданий проти його колишнього наймача - Шахти N 1/3 "Новогродівська" (державне акціонерне товариство), стосовно отримання заборгованості з заробітної плати та компенсації за затримку її виплати. Суд зобов'язав шахту виплатити йому 7139,89 грн(1).

(1) Приблизно 1158 ЄВРО.

6. У зв'язку з невиконанням рішення суду, заявник звернувся зі скаргою на бездіяльність Державної виконавчої служби (далі - ДВС) управління юстиції м. Новогродівки, до міського суду.

7. Рішенням від 19 вересня 2001 року суд відмовив у задоволенні скарги заявника через відсутність для цього підстав. Суд повідомив, що банківські рахунки шахти були арештовані, а вимоги кредиторів були задоволені в міру надходження коштів на рахунок товариства боржника. Зокрема, суд послався на рішення арбітражного суду Донецької області від 30 серпня 2000 року та від 14 травня 2001 року, які зобов'язали ДВС реалізувати майно шахти з огляду на процедуру банкрутства.

8. Заявник подав апеляційну скаргу на це рішення до Апеляційного суду Донецької області який ухвалою від 1 листопада 2001 року залишив без змін рішення, винесене у цій справі. Згодом заявник подав касаційну скаргу на це рішення до Верховного Суду України, який рішенням від 19 лютого 2003 року не прийняв скаргу на рішення та ухвалу, що оскаржуються, не знайшовши жодних ознак неправильного застосування національного законодавства.

9. Рішенням від 23 грудня 2002 року господарський суд Донецької області зобов'язав ДВС управління юстиції м. Новогродівки накласти арешт на банківські рахунки шахти-боржника.

10. У лютому 2003 році шахта "Новогродівська" та кілька інших підприємств об'єдналися в одне державне підприємство "Селидіввугілля". Рішенням від 18 грудня 2003 року суд м. Новогродівки вирішив передати їхні зобов'язання їхньому правонаступнику - державному підприємству "Селидіввугілля".

11. 31 серпня 2004 року заявник отримав у повному обсязі суму заборгованості, яка була йому присуджена рішенням суду від 25 травня 2001 року.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне внутрішнє законодавство зазначено у рішенні по справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, від 27 липня 2004 року).

I. ОБ'ЄМ СПРАВИ

13. У своєму формулярі заяви заявник скаржиться на порушення п. 1 статті 2 п. 1 статті 4 та п. 1 статті 6 Конвенції. У своїх зауваженнях, надісланих у відповідь на зауваження, Уряду від 19 жовтня 2004 року, заявник вперше поскаржився на порушення статті 1 Протоколу 1 з огляду на тривале невиконання судового рішення, винесеного на його користь, від 25 травня 2001 року.

14. Суд нагадує, що ця заява була направлена на комунікацію відповідно до об'єднаної процедури розгляду питання щодо прийнятності та суті справи на підставі пункту 3 статті 29 Конвенції. Відповідно, Суд вважає, що не слід розглядати питання стосовно розгляду скарги, поданої після направлення справи на комунікацію Уряду-відповідачу (див. mutatis mutandis ухвалу від 26 квітня 2002 року у справі "Сокур проти України", п. 25, N 29432/02.

II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

15. Заявник скаржився на тривалість виконання рішення, винесеного на його користь. Аналізуючи перешкоди для реалізації свого права на належний рівень життя, він вважав, що викладена у заяві ситуація порушила його право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та право на мирне володіння власним майном. Він посилався на п. 1 статті 2, п. 1 статті 4 та п. 1 статті 6, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 2 Конвенції

"Право кожного на життя охороняється законом (...)"

Пункт 1 статті 4 Конвенції

"Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані (...)"

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на ... розгляд упродовж розумного строку... судом ..."

А. Щодо прийнятності скарги за п. 1 статті 2 та п. 1 статті 4 Конвенції

16. Суд нагадує, що він відхилив схожі скарги, подані заявниками у відповідних справах щодо невиконання судових рішень (див. ухвалу від 26 листопада 2002 року у справі "Сокур проти України", N 29432/02, рішення від 3 травня 2005 року у справі "Василенко проти України", N 19872/02, пп. 18-20). Він не бачить жодних причин винести інше рішення у цій справі. Відповідно, ця частина заяви є необгрунтованою і має бути відхилена на підставі пп. 3 та 4 статті 35 Конвенції.