Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Нікишин проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. В.Буткевич,

п. А.Мулароні,

п. Е.Фура-Сендстрьом,

п. Д.Йочєнє,

п. Д.Поповіч, судді,

та пані С.Доллє, секретар Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 13 вересня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа порушена проти України за заявою (N 22993/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянином України паном Борисом Юрійовичем Нікишиним (далі - заявник) 17 серпня 2001 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та пані Зоряною Бортновською.

3. 2 липня 2003 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію з Урядом. Відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив, що прийнятність та суть скарги будуть розглядатись разом.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1961 році та проживає у місті Лисичанську, Луганська область, Україна.

5. 20 квітня 2001 року Лисичанський міський суд зобов'язав державну шахту "Мельникова" (далі - шахта) виплатити заявнику заборгованість із заробітної плати в сумі 3727,39 грн. (приблизно 488 ЄВРО).

6. 3 травня 2001 року Лисичанська міська виконавча служба відкрила виконавче провадження щодо виконання вищевказаного рішення.

7. 4 березня 2002 року виконавча служба повідомила заявника, що майно шахти знаходиться у податковій заставі з 1998 року, а також що шахта не має коштів, щоб погасити борг за рішенням суду.

8. 30 травня 2003 року арбітражний суд Луганської області порушив провадження у справі про банкрутство шахти.

9. Відповідно до інформації, наданої Урядом, сума коштів, присуджена заявнику рішенням суду, яке розглядається, була перерахована на банківський розрахунковий рахунок заявника 28 листопада 2003 року.

10. Відповідно до інформації, наданої заявником, він отримав цю суму 15 грудня 2003 року.

11. 1 грудня 2003 року Державна виконавча служба закінчила виконавче провадження на підставі того, що рішення Лисичанського міського суду від 20 квітня 2001 року було виконано у повному обсязі.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Національне законодавство викладене у рішенні по справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-18, від 27 липня 2004 року).

ПРАВО

13. Заявник скаржився на неспроможність державних органів виконати рішення Лисичанського міського суду від 20 квітня 2001 року в належні строки. Він посилався на порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції, а також ст. 1 Протоколу N 1, які передбачають таке:

П. 1 ст. 6

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків (...) має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (...)".

Ст. 13

"Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи".

Ст. 1 Протоколу N 1

"Кожна фізична або юридична особа мав право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.."

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

14. Викладені Урядом заперечення подібні до тих, які Суд відхилив у справі "Ромашов проти України" (див. рішення по справі "Ромашов проти України", N 67534/01, пп. 28-33, від 27.07.2004 р.). Відповідно, Суд вважає, що заперечення Уряду повинні бути відхилені.

15. Суд доходить висновку, що скарга заявника відповідно п. 1 ст. 6 Конвенції щодо затримки у виконанні рішення Лисичанського міського суду від 20 квітня 2001 року порушує серйозні питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду по суті. Суд не знаходить підстав для проголошення заяви неприйнятною. З тих же підстав скарги заявника за ст. 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу N 1 не можуть бути проголошені неприйнятними.