Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Михеєва проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. В.Буткевич,

п. А.Мулароні,

п. Е.Фура-Сендстрьом,

п. Д.Йочєнє,

п. Д.Поповіч, судді,

та пані С.Доллє, секретар Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 13 вересня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа порушена проти України за заявою N 44379/02, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянкою України Ольгою Володимирівною Михеєвою (далі - заявниця) 21 жовтня 2002 року.

2. Заявницю представляв п. І.Ворон, юрист, що практикує в Україні. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 23 листопада 2004 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію з Урядом. Суд відповідно до п. 3 ст. 29 Конвенції вирішив, що прийнятність та суть скарги будуть розглядатись разом.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1971 році і проживає у м. Дніпродзержинськ, Україна.

5. 27 жовтня 2000 року арбітражний суд Дніпропетровської області порушив провадження у справі про банкрутство державного підприємства "Придніпровський хімічний завод" (далі - ПХЗ).

6. У 2001 році заявниця звернулась до Баглійського районного суду з позовною заявою про стягнення з ПХЗ заборгованості із заробітної плати. 9 серпня 2001 року суд присудив заявниці заборгованість із заробітної плати та інші виплати у сумі 2201,58 грн. (приблизно 324 ЄВРО).

7. Листом від 5 липня 2004 року виконавча служба повідомила заявницю про те, що рішення, винесене на її користь, не виконано у зв'язку з великою кількістю виконавчих проваджень щодо стягнення з боржника, а також порушеним провадженням у справі про його банкрутство. Державний виконавець також повідомив її, що процедура примусового продажу майна боржника була зупинена Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна"

8. Рішення, винесене на користь заявниці, залишається у більшій частині невиконаним (2192,58 грн. (325 ЄВРО), так як їй було виплачено тільки 9,00 грн. (приблизно 1,32 ЄВРО).

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

9. Національне законодавство викладене у рішенні по справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-18, від 27.07.2004 р.).

ПРАВО

10. Заявниця скаржилась на неспроможність державних органів виконати, винесене на її користь рішення Баглійського районного суду від 9 серпня 2001 року. Вона посилалась на п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу N 1, які передбачають таке:

п. 1 статті 6

"Кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов'язків (...) має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (...)."

стаття 1 Протоколу N 1 "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних..."

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

11. Уряд стверджував, що заявниця не вичерпала національні засоби захисту, оскільки вона не оскаржила дії або бездіяльність Державної виконавчої служби у національному суді.

12. Заявниця не погодилась з цим твердженням. Зокрема, вона стверджувала, що засоби захисту, на які посилався Уряд, не є ефективними.

13. Суд нагадує, що аналогічні заперечення Уряду вже відхилялись у схожих справах (див. рішення у справі "Ромашов проти України" N 67534/01, пп. 30-33, від 27.07.2004 р.), та не знаходить причини робити інший висновок у цій справі. Відповідно, Суд відхиляє заперечення Уряду.

14. Суд вважає, що скарга заявниці відповідно п. 1 ст. 6 Конвенції порушує серйозні питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду по суті. Суд не знаходить підстав для проголошення цієї частини заяви неприйнятною. З тих же підстав скарга заявниці за ст. 1 Протоколу N 1 не може бути проголошена неприйнятною.

II. ЩОДО СУТІ