Рішення у справі набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може бути піддане редакційним правкам.

У справі "Сивокоз проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

П. Ж.-П.Коста, Голова,

П. І.Кабрал Баррето,

П. К.Юнгвірт,

П. В.Буткевич,

П. М.Угрехелідзе,

Пані А.Мулароні,

Пані Е.Фура-Сандстрьом, судді,

та пані Доллє, Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 13 вересня 2005 року,

виносить рішення, яке було прийнято того ж дня:

1. Справу порушено проти України за заявою (N 27282/03), поданою проти України до Суду 6 серпня 2003 року громадянином України Сивокозом Григорієм Сергійовичем (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим - пані В.Лутковською, Міністерство юстиції.

3. 13 жовтня 2004 року Суд вирішив направити скаргу заявника на комунікацію Уряду. Керуючись положеннями пункту 3 статті 29 Конвенції, він вирішив, що питання щодо прийнятності та суті справи мають розглядатися одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1935 року та проживає в м. Новогродівці, Україна.

5. Рішенням від 21 травня 2002 року суд м. Новогродівки задовольнив позов заявника, поданий проти його колишнього наймача - Шахти N 1/3 "Новогродівська" (державне акціонерне товариство) стосовно отримання допомоги у зв'язку з втратою працездатності та компенсації за затримку її виплати. Суд зобов'язав шахту виплатити йому 13 444,42 (1) грн.

(1) Приблизно 2 131 ЄВРО.

6. У зв'язку з невиконанням рішення суду заявник звернувся зі скаргою на бездіяльність Державної виконавчої служби (далі - ДВС) управління юстиції м. Новогродівки до міського суду.

7. Рішенням від 7 жовтня 2002 року суд відмовив у задоволенні скарги заявника через відсутність для цього підстав. Суд повідомив, що банківські рахунки шахти були арештовані, а вимоги кредиторів були задоволені в міру надходження коштів на рахунок товариства-боржника. Зокрема, суд послався на рішення арбітражного суду Донецької області від 30 серпня 2000 року та від 14 травня 2001 року, які зобов'язали ДВС реалізувати майно шахти, беручи до уваги процедуру банкрутства.

8. Заявник подав апеляційну скаргу на це рішення до апеляційного суду Донецької області, який ухвалою від 16 грудня 2002 року залишив без змін рішення, винесене у цій справі. Заявник подав потім касаційну скаргу на це рішення до Верховного Суду України, який рішенням від 7 жовтня 2003 року не прийняв скаргу на рішення та ухвалу, що оскаржуються, не знайшовши жодних ознак неправильного застосування національного законодавства.

9. У лютому 2003 року шахта "Новогродівська" та кілька інших підприємств об'єдналися в одне державне підприємство "Селідіввугілля". Рішенням від 18 грудня 2003 року суд м. Новогродівки вирішив передати їхні зобов'язання їхньому правонаступнику - державному підприємству "Селідівугілля".

10. У жовтні 2004 року заявник отримав 7283 грн.

11. Заявник знову подав скаргу на бездіяльність ДВС до суду м. Селід, який рішенням від 24 листопада 2004 року відмовив у її задоволенні через відсутність підстав. Це рішення було залишено без змін апеляційним судом Донецької області від 18 березня 2005 року.

12. На сьогоднішній день 6616,42 (2) грн, які мають бути сплачені заявнику на підставі рішення від 21 травня 2002 року, залишаються невиплаченими.

(2) Приблизно 1087 ЄВРО.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідне внутрішнє законодавство зазначено в рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-18, від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

14. Заявник скаржився на тривалість виконання рішення, винесеного на його користь. Аналізуючи перешкоди для реалізації його права на належний рівень життя, він вважав, що викладена у заяві ситуація порушила його право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку та право на мирне володіння власним майном. Він посилався на п. 1 статті 2 та п. 1 статті 6, а також на статтю 1 Протоколу N 1, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 2 Конвенції

"Право кожного на життя охороняється законом (...)".

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його оправи упродовж розумного строку... судом..."

Стаття 1 Протоколу N 1

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

А. Щодо прийнятності скарги за п. 1 статті 2 Конвенції

15. Суд нагадує, що він відхилив схожу скаргу, подану заявниками у відповідних справах щодо невиконання рішень (див. ухвалу від 26 листопада 2002 року у справі "Сокур проти України", N 29432/02, рішення від 3 травня 2005 року у справі "Василенко проти України", N 19872/02, пп. 18-20). Він не бачить жодних причин винести інше рішення у цій справі. Відповідно, ця частина заяви є необґрунтованою і має бути відхилена на підставі пп. З та 4 статті 35 Конвенції.

В. Щодо прийнятності скарг за п. 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Протоколу N 1