Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у параграфі 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Божко проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

пан Ж.-П.Коста (Mr J.-P.Costa), Голова,

пан І.Кабрал Баррето (Mr I.Cabral Barreto),

пан К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

пан В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пан М.Угрехелідзе (Mr M.Ugrekhelidze),

пані А.Мулароні (Mrs A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (Mrs E.Fura-Sandstrom), судді,

та пані С.Доллє (Mrs S.Dolle), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 13 вересня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийнято того ж дня:

1. Справа порушена за заявою N 3446/03, поданою до Суду проти України громадянином України паном Григорієм Филимоновичем Божком (далі - заявник) 14 січня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані В.Лутковською, Міністерство юстиції України.

3. 12 листопада 2003 року Друга секція прийняла рішення комунікувати цю заяву Уряду. Суд відповідно до параграфа 3 статті 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1928 році та проживає у с. Журавка Донецької області, Україна.

5. Рішенням від 19 березня 2002 року Новогродівський міський суд задовольнив позов, поданий заявником проти його працедавця, шахти "1/3 Новогродівська" (державне акціонерне товариство), щодо виплати допомоги по непрацездатності та зобов'язав відповідача сплатити заявнику суму в розмірі 2224,52 грн. (1).

(1) Приблизно 366 ЄВРО.

6. В серпні 2002 року заявник подав до Новогродівського міського суду скаргу про невиконання державною виконавчою службою судового рішення.

7. Рішенням від 7 жовтня 2002 року суд відхилив позов заявника через необґрунтованість. Суд зауважив, що на банківські рахунки шахти було накладено арешт і що заявника було внесено до списку стягувачів під номером 1836, а також у міру того, як на рахунки товариства-боржника будуть поступати кошти, державна виконавча служба повною мірою задовольнить претензії кредиторів. Крім цього, суд послався на ухвали Донецького арбітражного суду від 30 серпня 2000 року та від 14 травня 2001 року, згідно з якими державна виконавча служба мала реалізувати майно шахти з метою задоволення вимог кредиторів з огляду на процедуру банкрутства підприємства, що тривала.

8. Заявник оскаржив це рішення у Донецькому апеляційному суді, який своїм рішенням від 28 листопада 2002 року підтвердив відповідне судове рішення. Заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду України, який своєю ухвалою від 18 серпня 2003 року відмовив у перегляді відповідних рішень та ухвал, не виявивши жодних ознак невірного застосування національного законодавства.

9. Рішенням від 23 грудня 2002 року Донецький обласний господарський суд наказав державній виконавчій службі міста Новогродівка накласти арешт на банківські рахунки боржників шахти.

10. В лютому 2003 року відбулося злиття шахти "Новогродівка" разом з багатьма іншими підприємствами в одне підприємство "Селідіввугілля". Рішенням від 18 грудня 2003 року суд міста Новогродівка наказав передати всі зобов'язання підприємств, що злилися, їх правонаступнику - "Селідіввугіллю".

11. Протягом лютого-травня 2004 року заявнику почастково було сплачено всю суму заборгованості, яку необхідно було сплатити відповідачу за рішенням суду від 19 березня 2002 року. 13 травня 2004 року державною виконавчою службою було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням вищезазначеного рішення.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне національне законодавство зазначено у рішенні "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

13. Заявник скаржився на тривале виконання судового рішення, яке було прийняте на його користь. Він вважав, що ця ситуація порушувала його право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку та на повагу до його майнових прав та вважав це порушенням його права на гідний життєвий рівень. Він посилається на параграф 1 статті 2, параграф 1 статті 6 Конвенції, а також на статтю 1 Протоколу N 1, у яких йдеться про таке:

параграф 1 статті 2

"1. Право кожного на життя охороняється законом (...)"

параграф 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом"

Стаття 1 Протоколу N 1 "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності скарг за параграфом 1 статті 2 Конвенції

14. Суд нагадує, що він вже відхиляв подібні скарги заявників у справах щодо невиконання судових рішень (див. справу "Сокур проти України", заява N 29432/02, ухвала від 26 листопада 2002 року; справу "Василенков проти України", заява N 19872/02, параграфи 18-20, рішення від 3 травня 2005 року). Суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку з цього приводу. З цього випливає, що ця частина заяви є явно необґрунтованою, а отже має бути відхилена відповідно до параграфів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

B. Щодо прийнятності скарг за параграфом 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу N 1

15. У своїх зауваженнях від 16 лютого 2004 року Уряд не висловив попередніх заперечень. 19 травня 2004 року Уряд у факсимільному повідомленні поінформував Суд, що судове рішення, винесене на користь заявника, було виконане повною мірою. Уряд зауважив, що з огляду на це заявник не може більше вважатися жертвою у сенсі статті 34 Конвенції, а отже ця частина заяви має бути відхилена як несумісна з положеннями Конвенції у сенсі параграфа 3 статті 35 відповідно до правила ratione personae.