Це рішення стає остаточним відповідно до положень, зазначених у параграфі 2 статті 44 Конвенції, її форма може зазнати змін.

У справі "Молчан проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, голова,

п. І.Кабрал Баррето

п. К.Юнгвірт,

п. В.Буткевич,

п. М.Угрехелідзе,

пані А.Мулароні,

пані Е.Фура-Сендстрьом, судді,

та пані С.Доллє, секретар Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 13 вересня 2005 року,

виносить таку ухвалу, що була прийнята того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою N 68897/01, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянином України паном Володимиром Івановичем Молчаном (далі - заявник) 27 серпня 2000 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та пані Зоряною Бортновською.

3. 11 липня 2003 р. скарга заявника була направлена на комунікацію з Урядом. Того ж дня Суд вирішив, що може бути застосовано статтю 29 параграф 3 Конвенції; а отже, прийнятність та суть скарги будуть розглядатись разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1934 року та проживає у місті Макеєвка Донецької області, Україна.

А. Перший розгляд

5. 8 квітня 1998 року Гірницький районний суд (Гірницький суд) зобов'язав державне акціонерне товариство "Челюскінська шахта" (Шахта) виплатити позивачу 6388 (1) гривень як компенсацію за професійну непрацездатність позивача.

(1) Біля 1066 ЄВРО.

Б. Другий розгляд

6. У листопаді 1998 року позивач подав клопотання до Петрівського районного суду (Петрівський суд) проти Шахти, вимагаючи сплати боргу з витрат на лікування непрацездатності та компенсації за втрату заробітків та за матеріальну та нематеріальну шкоду.

7. 9 грудня 1998 року Петрівський суд задовольнив позов заявника та зобов'язав Шахту сплатити йому 6496,59 грн (2) за борг з виплат по непрацездатності як компенсацію за втрату заробітків та за ушкодження здоров'я.

(2) Біля 1084 ЄВРО.

8. Позивач не подав касаційної скарги на це рішення.

9. У невизначений день Голова Донецького обласного суду, згідно зі скаргою позивача, подав протест до Президії Донецького обласного суду, в якому ініціював перегляд рішення Петрівського суду від 9 грудня 1998 року в порядку нагляду. 24 березня 1999 року Президія Донецького обласного суду прийняла протест, відмінила рішення від 9 грудня 1998 року щодо розміру відшкодування та виділила цю частину скарги в окреме провадження.

10. 17 липня 1999 року Петрівський суд задовольнив позов позивача та зобов'язав Шахту сплатити позивачу одноразово суму в 2433,19 грн (3) та щомісячні виплати у сумі 146,29 грн (4) на необмежений проміжок часу у якості компенсації за втрату заробітків. Суд постановив, що позивач повинен почати отримувати щомісячні виплати з 1 червня 1999 року.

(3) Біля 408 ЄВРО.

(4) Біля 25 ЄВРО.

11. Окремим процесуальним рішенням від того ж числа суд відхилив інші частини скарги позивача на підставі того, що 8 квітня 1998 року Гірницький суд прийняв рішення у справі між цими самими сторонами та з приводу цих самих фактів.

12. Позивач не подав касаційну скаргу на постанову або окремі процесуальні рішення Петрівського суду від 17 червня 1999 року.

13. 9 червня 2000 року суддя Верховного Суду України повідомив позивача, що заступник Голови цього суду відхилив прохання позивача про перегляд в порядку нагляду рішення Петрівського суду від 9 грудня 1998 року та 17 червня 1999 року і рішення Донецького обласного суду від 24 березня 1999 року.

В. Судовий процес

14. 3 червня 1998 року та 1 липня 1999 року Петрівська державна виконавча служба розпочала процедуру виконання рішень Гірницького суду від 8 квітня 1998 року та Петрівського суду від 17 червня 1999 року.

15. У жовтні 1999 року Донецький обласний відділ юстиції (ДОВЮ) поінформував позивача, що вищезгадані рішення не були виконані через брак коштів у боржника та велику кількість судових процесів проти нього. ДОВЮ надалі зазначив, що позивач був під N 57 у списку стягувачів і що йому на цей час було виплачено 100 грн (5).

(5) Біля 17 ЄВРО.

16. Листом від 30 січня 2001 року Петрівська районна виконавча служба (далі - виконавча служба) проінформувала позивача, що виконання рішення було перенесене з січня 1999 року на червень 2000 року у зв'язку з порушенням справи про банкрутство підприємства-боржника і що рішення не виконувалось через брак коштів у боржника. Вона також поінформувала його, що загальна сума, яку він отримав на цей час з огляду на обидва рішення, складає 150 грн (6).

(6) Біля 25 ЄВРО.

17. 24 липня 2002 року ДОВЮ проінформував позивача, що процедура примусового продажу майна боржника була відкладена через мораторій, введений Президентом та парламентом на примусовий продаж майна, що належить державним підприємствам, а також через провадження справи про банкрутство боржника. Департамент юстиції також заявив, що на цей час позивачу було сплачено 519,33 грн (7).

(7) Біля 87 ЄВРО.

18. У 2002 році позивач подав позов до Петрівського суду проти виконавчої служби, вимагаючи сплати боргу за втрату професійної працездатності та компенсації. 24 вересня 2002 року суд виніс рішення на користь відповідача. Позивач це рішення не оскаржував.

19. 12 вересня 2003 року виконавча служба припинила судовий розгляд на тій підставі, що рішення Гірницького суду від 8 квітня 1998 року та рішення Петрівського суду від 17 червня 1999 року у частині, що стосується одноразової виплати, були повністю виконані.

20. Позивач не оскаржував рішення виконавчої служби від 12 вересня 2003 року у національних судах.

Уряд зазначав, що рішення Гірницького та Петрівського судів від 8 квітня 1998 року та 17 червня 1999 року частково виконувались та зрештою були виконані у повній мірі. За твердженням Уряду, щомісячні виплати, призначені рішенням Петрівського суду, були виплачені позивачу Шахтою до 31 квітня 2001 року. Після цього, відповідно до національного законодавства, обов'язок сплачувати щомісячне утримання за втрату заробітку був переданий Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків).

Розмір щомісячних виплат був переглянутий Фондом соціального страхування від нещасних випадків, і позивачу було надано 237,64 грн (8) у якості компенсації за втрату заробітків.

(8) Біля 40 ЄВРО.

21. Позивач стверджував, що рішення на його користь у частині щодо одноразової виплати не було виконане у повній мірі, хоча він не зміг точно вказати суму вищезгаданого несплаченого боргу.

22. Позивач не відповів на прохання Суду вказати, чи щомісячне утримання у сумі 146,29 грн (9) виплачувалося йому відповідно до рішення Петрівського суду від 17 червня 1999 року.

(9) Біля 25 ЄВРО.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

23. Відповідне національне законодавство підсумоване у рішенні по справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, ч. 16-18, 27 липня 2004 року).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

24. Суд зазначає, що позивач надав нові скарги щодо вищезгаданої неспроможності місцевої влади виконати рішення Гірницького суду від 22 травня 2002 року та Петрівського суду від 12 травня 2003 року після передачі справи Уряду-відповідачу.

25. Згідно з рішенням Гірницького суду від 22 травня 2002 року, суд зобов'язав Шахту сплатити позивачу 688,05 (10) грн в якості компенсації за неспроможність виплачувати позивачу щомісячне утримання у сумі 146,29 грн, яке було призначене рішенням Петрівського суду від 17 червня 1999 року, за березень, жовтень та листопад 1999 року та жовтень 2000 року.

(10) Біля 115 ЄВРО.

26. Відповідно до рішення Петрівського суду від 12 травня 2003 року, суд зобов'язав Шахту виплатити позивачу 257,11 грн (11) у якості компенсації за неспроможність вчасно сплатити вищезгадане місячне утримання з 1 червня 1999 року до 1 квітня 2001 року.

(11) Біля 2158 ЄВРО.

27. На думку Суду, нові скарги не являються уточненням попередньої скарги позивача, поданої більше ніж за три роки до цього, щодо неспроможності Шахти виконати рішення Гірницького та Петрівського судів від 8 квітня 1998 року та 17 червня 1999 року, і яку сторони прокоментували. Таким чином, Суд вважає недоречним розглядати ці дві справи окремо (див. Пірянік проти України, N 75788/01, ч. 20, від 19 квітня 2005 року).

II. ПРИЙНЯТНІСТЬ

28. Заявник скаржився на неспроможність органів державної влади забезпечити виконання рішень Гірницького суду від 8 квітня 1998 року та Петрівського суду від 17 червня 1999 року вчасно та у повній мірі. Він навів статтю 6 ч. 1 Конвенції та статтю 1 Протоколу N 1, де зазначено:

Стаття 6 частина 1 "У визначенні своїх громадянських прав і обов'язків..., кожен має право на чесний та відкритий розгляд за розумний проміжок часу незалежним та об'єктивним судом встановленим законом..." Стаття 1 Протоколу N 1 "Будь-яка фізична або юридична особа має право на вільне володіння своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, крім як на користь суспільних інтересів та у випадках, визначених законом та загальними принципами міжнародного законодавства. Однак, попереднє положення ні в якому разі не може обмежувати право держави встановлювати такі закони, які вона вважає необхідними для контролю за розпорядженням власністю відповідно до загальних інтересів..."

А. Попередні заперечення Уряду

1. Статус жертви позивача

29. Уряд стверджував, що оскільки рішення Гірницького та Петрівського судів від 8 квітня 1998 року та 17 червня 1999 року були виконані, позивач не може надалі вважатися жертвою порушення прав відповідно до статті 6 ч. 1 Конвенції або статті 1 Протоколу N 1. Таким чином, він запропонував, щоб заяву позивача визнали неприйнятною або виключеною зі списку справ суду.

30. Позивач не погодився. Зокрема, він не погоджувався з тим, що рішення були виконані у повній мірі. Він також заявив, що йому не була виплачена компенсація за матеріальні та моральні збитки, що нібито являється результатом невиконання вищезгаданих рішень.

31. Суд вважає, що із заяв сторін незрозуміле, чи були рішення виконані у повній мірі. Однак він припускає, що рішення були виконані у повній мірі до 12 вересня 2003 року, наводячи той факт, що цього дня виконавча служба довела, що сума, призначена рішенням, була виплачена у повній мірі, і позивач не оскаржив це рішення на національному рівні.