Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у статті 44 параграфа 2 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Зиц проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (Mr J.-P.Costa), голова,

п. І.Кабрал Баррето (Mr I.Cabral Barreto),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані А.Мулароні (Mrs A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сендстрьом (Е.Fura-Sandstrom),

пані Д.Йочєнє (Ms D.Jociene),

п. Д.Попович (D.Popovic), судді,

та пані С.Доллє (S.Dolle), секретар Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 13 вересня 2005 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте в той день:

1. Справа порушена проти України за заявою N 3216/02, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини ("Конвенція") паном Зицем Володимиром Васильовичем ("заявник") 10 липня 2002 року.

2. Український Уряд ("Уряд") був представлений його Уповноваженими - пані В.Лутковською та пані З.Бортновською.

3. 2 липня 2003 року Суд надіслав заяву на комунікацію Уряду. Відповідно до статті 29 параграфа 3 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1959 році та проживає в місті Нововолинську Волинської області, Україна.

5. 2 серпня 2000 року заявник зазнав виробничої травми та втратив 80% своєї працездатності.

6. 30 січня 2002 року Нововолинський міський суд зобов'язав ДП Шахта "Нововолинська" ("Шахта") виплатити заявнику 65767,80 грн (10860 ЄВРО) компенсації у зв'язку із втратою працездатності. Згідно цього рішення суду Нововолинське управління фонду соціального захисту має виплатити заявникові одноразово 2301,30 грн (380 ЄВРО) та протягом одного року щомісячно виплачувати по 615,05 грн (102 ЄВРО) компенсації за втрачений заробіток.

7. 22 березня 2002 року відділ виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції (ДВС) відкрив виконавче провадження щодо виконання рішення на користь заявника.

8. 18 квітня 2002 року ДВС повідомила заявнику, що рішення суду на його користь не виконано у зв'язку з чисельними виконавчими провадженнями проти боржника та недостатністю коштів останнього. Також ДВС повідомила заявнику, що процедура примусової реалізації майна, яке належить боржнику, зупинена Законом "Про введення мораторію на примусову реалізацію власності" від 29 листопада 2001 року.

9. У 2002 році заявник звернувся до Нововолинського міського суду зі скаргою на бездіяльність начальника відділу ДВС щодо виконання рішення суду, винесеного на його користь. 26 листопада 2002 року суд виніс рішення на користь заявника, визнав, що бездіяльність державної виконавчої служби є незаконною, та зобов'язав начальника відділу державної виконавчої служби здійснювати нагляд за виконанням рішення.

10. 27 грудня 2002 року, 24 березня, 15 серпня та 19 грудня 2003 року заявнику в цілому було виплачено 3200 грн (350 ЄВРО) на виконання рішення, винесеного на його користь.

11. 28 січня 2004 року суму в розмірі 58917,80 грн (9730 ЄВРО), було переведено на банківський рахунок заявника, з яких 589,04 грн (98 ЄВРО) стягнуто банком для оплати банківських послуг.

12. 26 березня, 28 квітня та 17 червня 2004 року заявник отримав 2550 грн (422 ЄВРО), 900 грн (149 ЄВРО) та 200 грн (34 ЄВРО), відповідно.

13. 17 червня 2004 року відділ державної виконавчої служби закрив виконавче провадження у зв'язку з повним виконанням рішення Нововолинського міського суду від 17 липня 2002 року в частині присуджених виплат.

14. Заявник не оскаржив рішення виконавчої служби від 17 червня 2004 року до національного суду.

II. ВІДПОВІДНЕ ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

15. Відповідне внутрішнє законодавство викладене в справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, параграфів 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

16. Заявник скаржився на неспроможність органів державної влади в повному обсязі та вчасно виконати рішення Нововолинського міського суду від 30 січня 2002 року в частині присуджених стягнень. Він посилався на статті 6 параграфа 1 та 13 Конвенції та статтю 1 Протоколу N 1, у відповідних частинах яких зазначається:

Стаття 6 параграфа 1

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків (...), має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи".

Стаття 1 Протоколу N 1

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений, свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користування майном відповідно до загальних інтересів..."

17. Суд зазначає, що Уряд не надав заперечень стосовно прийнятності викладених вище скарг заявника.

18. Крім того, Суд зазначає, що викладені вище скарги заявника складаються з двох частин: з одного боку - невиконання рішення суду, а з іншого - надмірний строк виконавчого провадження стосовно виконання цього рішення. Кожний аспект має бути розглянутий окремо.

А. Скарга заявника щодо невиконання рішення суду

19. Заявник стверджує, що рішення суду не було виконано в повному обсязі, оскільки державна виконавча служба ще винна йому суму, стягнуту банком за переказ на банківський рахунок частини коштів, присуджених йому рішенням суду.

20. Суд зазначає, що 17 червня 2004 року державна виконавча служба встановила, що кошти, які належало сплатити згідно рішення суду, що є предметом розгляду, були виплачені заявникові у повному обсязі. Заявник не оскаржив таке рішення на національному рівні. Тому він не може вважатися таким, що вичерпав всі національні засоби правового захисту, доступні йому згідно законодавства України. Таким чином, ця скарга має бути відхилена згідно статті 35 параграфів 1 та 4 Конвенції.

В. Скарга заявника щодо надмірного строку виконавчого провадження