Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Пастухов проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста, Голова,

п. І.Кабрал Баррето,

п. В.Буткевич,

пані А.Мулароні,

пані Е.Фура-Сандстрьом,

пані Д.Йочєнє,

п. Д.Поповіч, судді,

та п. С.Нейсміт, заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 13 вересня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 20473/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Пастуховим Сергієм Яковичем (далі - заявник) 11 квітня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та пані Зоряною Бортновською.

3. 9 травня 2003 року Суд вирішив направити на комунікацію з Урядом скаргу за п. 1 статті 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (Суд відхиляє розгляд питання, яке було підняте ex officio за ст. 13 Конвенції, як недоцільний). Відповідно до п. З ст. 29 Конвенції Суд вирішив, що прийнятність та суть скарги розглядатимуться разом.

4. Заявник народився 1958 року та проживає у м. Новогродівка, Донецька область, Україна.

5. У 1999 році заявник подав позов до Новогродівського міського суду проти Державного підприємства - шахти "Новогродівка" з метою відшкодувати заборгованість із заробітної плати.

6. 21 липня 1999 року Новогродівський міський суд виніс рішення на користь заявника та присудив йому 2576,06 грн заробітної плати та компенсації за затримку її виплати. Рішення не оскаржувалось та набуло статусу остаточного.

7. 5 серпня 1999 року відділ державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження, рішення не виконувалось.

8. У червні 2000 року заявник звернувся із скаргою до Новогродівського міського суду на бездіяльність державної виконавчої служби, яка не виконувала рішення, винесене на його користь. 7 липня 2000 року суд виніс рішення на користь заявника та зобов'язав державну виконавчу службу виконати рішення від 21 липня 1999 року. Незважаючи на це, рішення залишалось невиконаним до 2 липня 2003 року, коли воно було виконане у повному обсязі.

9. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, пп. 16-18, рішення від 27 липня 2004 року).

10. Заявник скаржився на неспроможність державних органів виконати рішення від 21 липня 1999 року, винесене на його користь. Він посилався на п. 1 ст. 6 Конвенції та на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, які передбачають таке:

П. 1 ст. 6 Конвенції

"Кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов'язків (...) має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. (...)".

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції

"Кожна фізична або юридична особа має право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів та платежів".

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ ЗАЯВИ

A. Зауваження Уряду

11. Уряд стверджував, що заявник більше не може вважатися жертвою порушених прав, передбачених Конвенцією, оскільки він отримав повну суму заборгованості відповідно до рішення суду.

12. Заявник зазначав, що затримка у виконанні була надмірною та спричинила йому страждання, отже він вважає, що може скаржитись на свій статус жертви порушення його прав.

13. Суд зазначає, що це питання вже відхилялось Судом у багатьох рішеннях (див. рішення у справі "Ромашов проти України", п. 27). У цих справах Суд установив, що заявники можуть і далі вважатись жертвами стверджуваного порушення п. 1 ст. 6 Конвенції з огляду на період, протягом якого рішення залишались невиконаними. Суд не знаходить підстав для інших висновків у цій справі, у зв'язку з цим аргументи Уряду мають бути відхилені.

B. Висновки

14. У світлі доводів сторін Суд дійшов висновку, що скарга заявника за п. 1 ст. 6 Конвенції піднімає серйозні питання факту та права відповідно до Конвенції, вивчення яких вимагає розгляду справи по суті. Суд не знаходить підстав для визнання цієї частини заяви неприйнятною. За цих же підстав скарга заявника за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не може бути визнана неприйнятною.

II. ЩОДО СУТІ

A. Скарга заявника за п. 1 ст. 6 Конвенції

15. Уряд зазначав, що тривалість виконавчого провадження спричинена критичною фінансовою ситуацією підприємства-боржника та енергетичного сектору в українській економіці в цілому. Уряд також зазначав, що державна виконавча служба вживала всіх необхідних заходів та не може бути відповідальною за затримку у виконанні.