Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у параграфі 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Дроботюк проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою у складі:

п. Ж.-П.Коста (J.-P.Costa), голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.Cabral Barreto),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (E.Fura-Sandstrom), судді,

та пані С.Доллє (S.Dolle), секретар Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 30 серпня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 22219/02), поданою до Суду проти України громадянином України паном Дроботюком Олександром Івановичем (далі - заявник) 20 травня 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція).

2. Український уряд (далі - Уряд) був представлений пані В.Лутковською.

3. 19 листопада 2004 року Суд прийняв рішення надіслати заяву до Уряду. Відповідно до положень параграфа 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1971 році та проживає у м. Первомайську Харківської області (Україна).

5. У 1998 та 2001 роках, відповідно, заявник двічі ініціював провадження у Первомайському міському суді проти Первомайського хімічного заводу "Хімпром" ("Хімпром") - державного підприємства - про відшкодування заборгованості з заробітної плати. Рішенням від 2 листопада 1998 року суд присудив заявнику 2974,79 грн (473 ЄВРО) заборгованості з заробітної плати та інших виплат. Другим рішенням від 24 квітня 2001 року суд присудив заявнику виплату в розмірі 2307 гривень (358 ЄВРО) заборгованості з заробітної плати.

6. 9 липня 2001 року державна виконавча служба (далі - ДВС) повідомила заявника, що рішення суду на його користь не було виконане через велику кількість виконавчих документів проти боржника та що процедура примусової реалізації майна боржника була зупинена у зв'язку із введенням Президентом мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств.

7. У липні 2001 року заявник подав скаргу до Первомайського міського суду проти ДВС про невиконання рішення суду, винесеного на його користь. Рішенням від 5 вересня 2001 року суд відхилив скаргу заявника, не встановивши порушень з боку державних виконавців.

8. 21 листопада 2001 року та 8 квітня 2002 року, відповідно, Апеляційний суд Харківської області та Верховний Суд України залишили без зміни рішення суду першої інстанції.

9. Виконавче провадження також зупинялося з 4 вересня 2003 року до 13 січня 2004 року у зв'язку з ініціацією процедури банкрутства "Хімпрому".

10. 13 липня 2004 року ДВС повідомила заявника, що щодо виконання рішення від 2 листопада 1998 року його номер у черзі кредиторів є 44. Також йому було присвоєно номер 472-474 в черзі щодо виконання рішення від 24 квітня 2001 року.

11. Рішення, винесені на користь заявника, залишаються невиконаними.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне національне законодавство викладено у рішенні "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

13. Заявник скаржиться на неспроможність державних органів виконати рішення Первомайського міського суду від 2 листопада 1998 року та 24 квітня 2001 року, винесені на його користь. Він посилається на статтю 6 параграфа 1 та статтю 13 Конвенції, у яких зазначається таке:

Стаття 6 параграфа 1 "Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків (...), має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..." Стаття 13 "Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи".

14. Суд зазначає, що Уряд не надав заперечень щодо прийнятності вищезазначених скарг.

15. Суд, з огляду на усталене прецедентне право, робить висновок, що скарга заявника за статтею 6 параграфа 1 Конвенції порушує серйозні питання фактів та права відповідно до Конвенції, визначення яких потребує розгляду справи по суті. Суд не знаходить підстав для визнання цієї частини заяви неприйнятною. З тих самих причин приймаються до розгляду скарги заявника за статтею 13 Конвенції.

16. Заявник далі скаржився на порушення статей 3, 4 та 17 Конвенції щодо невиконання рішення на його користь.

17. Суд вважає цю частину заяви повністю необґрунтованою, а отже, такою, що має бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до положень статті 35 параграфів 3 та 4 Конвенції.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Скарга заявника за статтею 6 параграфа 1 Конвенції