Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у статті 44 § 2 Конвенції . Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лупандін проти України" Європейський Суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П. Коста, Голова,

п. І. Кабрал Баррето,

п. К. Юнгвірт,

п. В. Буткевич,

п. М. Угрехелідзе,

пані А. Мулароні,

пані Е. Фура-Сандстрьом, судді,

та пані С. Доллє, Секретар секції, після засідання у нарадчій кімнаті 30 серпня 2005 року, виносить наступне рішення, яке було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою N 70898/01, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Євгенієм Івановичем Лупандіним (далі - заявник) 13 листопада 2000 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими пані В. Лутковською та пані З. Бортновською.

3. 7 жовтня 2003 року Суд оголосив заяву частково неприйнятною і вирішив надіслати на комунікацію Уряду скаргу на невиконання рішення суду, винесеного на користь заявника. Відповідно до положень статті 29 § 3 Конвенції Суд вирішив розглянути разом питання щодо прийнятності та суті заяви.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1948 році і на цей час відбуває покарання в установі відбування покарань N 8 у місті Житомирі (див. у цьому зв'язку "Лупандін проти України" (ухвала), N 70898/01, 7 жовтня 2003 року).

5. У вересні 1995 року із заявником трапився нещасний випадок на виробництві, на шахті "Петровська" (державне підприємство, далі - ДПШП).

6. Рік потому, у вересні 1996 року, ДПШП вирішило заплатити заявнику одноразову грошову допомогу як компенсацію за виробничу травму. Однак виплату не було здійснено, і на початку 1997 року заявник звернувся до суду з позовом до ДПШП про компенсацію за виробничу травму. 20 березня 1997 року Петровський районний суд м. Донецька задовольнив вимогу заявника і присудив йому 16445,74(1) гривень. Рішення суду не було оскаржено, і через 10 днів, 30 березня 1997 року, воно набуло чинності.

1 Приблизно 2700 ЄВРО.

7. 10 квітня 1997 року державна виконавча служба Петровського районного управління юстиції (далі - державна виконавча служба) відкрила виконавче провадження на виконання рішення суду від 20 березня 1997 року.

8. 20 березня 2002 року Господарський суд Донецької області порушив справу про банкрутство проти ДПШП і наклав заборону на стягнення боргу.

9. 18 квітня 2002 року державний виконавець виніс постанову про призупинення виконавчого провадження проти ДПШП у зв'язку з порушенням справи про банкрутство.

10. В листах від 12 червня 2002 року, 15 та 25 жовтня 2002 року державний виконавець проінформував заявника, що затримка у виконанні пов'язана з законодавством про банкрутство та набуттям чинності в 2001 році Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", який заборонив накладення арешту і продаж основних активів підприємств.

11. 7 квітня 2003 року Господарський суд Донецької області припинив провадження у справі про банкрутство ДПШП, і, відповідно, державний виконавець відновив виконавче провадження у справі заявника. Однак встановлено, що поступове виконання рішення суду від 20 березня 1997 року продовжувалось навіть протягом періоду офіційного призупинення провадження, аж до жовтня 2003 року (коли справу було направлено на комунікацію Уряду), заявнику загалом було виплачено 5712,88(2) гривень кількома частинами, зокрема: 30.10.2002 року 100(3) гривень та 06.02.2003 року 200(4) гривень.

2 Приблизно 940 ЄВРО.

3 Приблизно 1650 ЄВРО.

4 Приблизно 33 ЄВРО.

12. 7 листопада 2003 року та 1 грудня 2003 року заявнику було виплачено залишок суми, присудженої рішенням суду від 20 березня 1997 року.

13. 15 грудня 2003 року державний виконавець закрив виконавче провадження у зв'язку з повним виконанням рішення суду, винесеного на користь заявника.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідне національне законодавство було викладено в рішенні "Ромашов проти України" (N 67534/01, §§ 16 - 18, 27 липня 2004 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

15. Заявник скаржився на тривале невиконання рішення від 20 березня 1997 року. Він, по суті, посилався на статтю 6 § 1 Конвенції, яка у відповідній частині передбачає таке: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом...".

16. Уряд не погодився з цим аргументом.

A. Щодо прийнятності

17. Уряд вважав, що заявник не міг далі вважатись потерпілим від порушення Конвенції, так як він отримав повністю виплату боргу за рішенням суду.

18. Заявник не надав жодних коментарів.

19. Суд, перш за все, зауважує, що період невиконання, оскаржуваний заявником, почався 30 березня 1997 року, коли рішення Петровського районного суду м. Донецька про стягнення на користь заявника коштів з державного підприємства набуло чинності, і закінчився 1 грудня 2003 року, коли зазначене рішення було повністю виконане. Однак юрисдикція суду ratione temporis поширюється лише на період після набуття чинності Конвенції стосовно України з 11 вересня 1997 року. Таким чином, період, що береться до розгляду, тривав 6 років і 3 місяці.