Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у параграфі 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Лютих проти України"

Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою у складі:

п. Ж.-П.Коста (J.-P.Costa), голова,

п. І.Кабрал Баррето (I.Cabral Barreto),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

п. Угрехелідзе (M.Ugrekhelidze),

пані А.Мулароні (A.Mularoni),

п. Д.Попович (D.Popovic), судді,

та пані С.Доллє (S.Dolle), секретар Секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 25 серпня 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 22972/02), поданою до Суду проти України громадянкою України пані Валентиною Олександрівною Лютих (далі - заявниця) 18 травня 2002 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція).

2. Заявницю представляла пані Т.Скіба, юрист, що працює в Україні. Уряд України (далі - Уряд) представлений Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 9 вересня 2004 року Суд прийняв рішення надіслати заяву до Уряду. Відповідно до положень параграфу 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив, що прийнятність та суть скарги будуть розглядатись разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1952 році та проживає у м. Первомайську Харківської області (Україна).

5. 26 травня 2001 року Первомайський міський суд зобов'язав державне підприємство "Хімпром" сплатити заявниці 3923,4 грн. (близько 640 ЄВРО) заборгованості з заробітної плати.

6. У серпні 2001 року заявниця подала позов до Первомайського міського суду проти відділу державної виконавчої служби Первомайського міського управління юстиції (далі - ДВС) про невиконання рішення, винесеного на її користь. 7 вересня 2001 року суд відмовив у задоволенні позову заявниці, не встановивши порушення з боку ДВС. 19 листопада 2001 року та 10 квітня 2002 року, відповідно, Апеляційний суд Харківської області та Верховний Суд України залишили без змін рішення суду першої інстанції.

7. Виконавче провадження було зупинене з 18 липня 2001 року до 10 вересня 2001 року через судовий розгляд у Первомайському міському суді справи проти ДВС, порушеної за скаргою заявниці.

8. 18 червня 2001 року процедура примусової реалізації майна боржника була зупинена через введений Президентом мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств.

9. Виконавче провадження також було зупинене з 4 вересня 2003 року по 13 січня 2004 року у зв'язку з ініціацією процедури банкрутства боржника.

10. 24 червня 2004 року ДВС повідомила заявницю про те, що рішення на її користь не виконано у зв'язку з численними виконавчими провадженнями проти боржника та недостатністю коштів останнього.

11. Рішення від 26 березня 2001 року залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

13. Заявниця скаржиться на невиконання судового рішення Первомайського міського суду від 26 березня 2001 року, винесеного на її користь. Вона посилається на статті 6 параграф 1 та 13 Конвенції, у відповідних частинах яких зазначається:

Стаття 6 параграф 1

"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків (...), має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи".

A. Попередні зауваження Уряду

14. Уряд зазначив, що заявниця не має статусу жертви порушень статей 6 параграфу 1 та 13 Конвенції, оскільки тривалість виконавчого провадження у справі заявниці була спричинена критичною фінансовою ситуацією підприємства-боржника та процедурою банкрутства, порушеною проти нього. Отже, державні органи не можуть бути визнані відповідальними за таку затримку виконання. Уряд зауважує, що заявниця оскаржувала можливе порушення чи бездіяльність ДВС у місцевих судах. Суди, однак, вирішили, що ДВС не відповідала за затримку у виконанні.

15. Суд зауважує, що подібні доводи Уряду вже відхилялися у схожих справах (див., наприклад, "Сокур проти України" (ухвала), N 29439/02, 16 грудня 2003 року, та рішення у відповідній справі, параграфів 30 - 37, 26 квітня 2005 року) та не вбачає жодних підстав для іншого висновку у цій справі. Відповідно, Суд відхиляє попередні зауваження Уряду.

B. Інші скарги

16. Заявниця далі скаржилася на порушення статей 3, 4 та 17 Конвенції у зв'язку з невиконанням рішення, винесеного на її користь.

17. Суд вважає цю частину заяви повністю необґрунтованою, а отже, такою, що має бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до статті 35 параграфів 3 та 4 Конвенції.

C. Висновок

18. Суд робить висновок, що скарга заявниці за статтею 6 параграфу 1 Конвенції порушує серйозні питання фактів та права відповідно до Конвенції, визначення яких потребує розгляду справи по суті. Суд не знаходить підстав відхилити цю частину заяви. З тих самих причин приймаються до розгляду скарги заявниці за статтею 13 Конвенції.